Трускавець в ті часи був одним з найвідоміших курортів Польщі, причому акцентований власне на відпочинок богеми, творчих людей, хоча, звісно, і політики теж полюбляли тут оздоровлятися. Існуючий тоді «Товариський клуб» збирав вершки суспільства, де основою було спілкування – те, чого згідно піраміди Маслоу потребує людина, якщо в неї вже задоволені так звані нижчі потреби.

В наш час у Трускавці творчі люди теж полюбляють проводити час в кав’ярнях, хоча якоїсь однієї суто «літературної» немає. Велика кількість збирається в «Рів`єрі», яка в цьому плані є передовою, хтось натомість воліє радше зустріч у «Легенді», «Дворику Лева», «Марті» чи іншому кафе.

Відновити атмосферу «літературної» кав`ярні вирішили у Трускавці … в бібліотеці. Так-так, саме бібліотека у Трускавці вже від давніх часів є місцем, де проводяться зустрічі з творчими людьми, де відбуваються різноманітні заходи, де культурне та творче життя пульсує повним ритмом. Так було, так є і так, сподіваємося, буде. Просто раніше це спілкування відбувалося без кави та тістечок, але нові віяння з Заходу даються взнаки – процес їжі на підсвідомому рівні сприяє розслабленню, збільшенню довіри, більш дружній та доброзичливій атмосфері.

Літературна зустріч пройшла в центральній бібліотеці Трускавця 26 листопада. Чарівні ведучі, бібліотекарі Ореста Касперська та Олександра Пфайфер зробили все для того, аби спілкування з поезією пройшло на найвищому рівні. Окрім віршів трускавецьких поетів у їхньому власному виконанні лунала й поезія Тараса Шевченка та Василя Симоненка, лунали як відомі пісні, так і нові авторські проби.

Після вступного слова ведучих свої вірші зачитала поетеса із Трускавця Зеновія Щербініна. Активна учасниця Культурно-просвітницького центру імені Раймунда Яроша, який діє в місті-курорті, ініціатор відновлення старовинних надгробків на цвинтарі на вул. Дрогобицькій, щира християнка, добра дружина та мама, пані Зеновія має час і на поезію. Пише українською, польською, російською. «За що терпиш, Україно, за які гріхи?» – із болем серця запитує у вірші «Крик душі» молода поетеса, нав`язуючи до теми теперішніх тривожних подій на Сході України.

Взагалі тема війни, героїв, підтримки наших воїнів в зоні АТО була однією з ключових на літературній зустрічі. Вірші на цю тему зачитав і трускавчанин Мар`ян Олексин, один з них він присвятив керівнику «Правого Сектора» у нашому місті-курорті Ренату Борсуку, який зараз теж воює на Сході. А батько Мар`яна, голова Спілки художників Трускавця Олег Олексин, розповів про благодійні аукціони з продажу картин, які проходили і проходять з метою збору коштів для допомоги бійцям АТО. Він висловив надію, що трускавчани, зокрема підприємці та депутати, будуть більш активними в цьому плані.

Гучними оплесками привітали присутні в своєму колі шестикласницю Ірину Бєлову з СЗШ № 1, чий тато зараз перебуває на фронті. Відповідно вірш дитини був оформлений як лист до татка, а також як звернення до Господа з проханням зупинити кровопролиття. Вустами дитини глаголить істина, казали древні, тож запитання, яке мучить багатьох, хоча і було озвучено в дещо наївній формі, але від того не стало менш актуальним: «Для чого вони розв`язали війну, а ми маємо зав`язувати?».

Поезію зачитувала і трускавецька поетеса Людмила Солод, виступили також Наталія Барабаш та Тетяна Вінницька, наші трускавецькі журналісти, в яких у творчому доробку окрім публікацій є вартісні поетичні твори. Декламацію переривали пісенні виступи Христини Білас та Лесі Таратайців. Перша виконала свої авторські колискові пісні (одну з музичним супроводом) і всі були вражені чудовим голосом та високою виконавською майстерністю пані Христини. Натомість пані Лесю нема потреби докладніше представляти трускавчанам – творчі люди добре знають її як талановитого виконавця пісень, людину, яка живе культурою і вболіває за неї.

Можна було б подати ще багато інших рефлексій на тему літературної кав`ярні в бібліотеці, адже зустріч тривала понад дві години. Втім, дві години промайнули як одна мить, збагативши учасників цього спілкування за кавою. Бібліотекарі кажуть, що планують і надалі практикувати подібні зустрічі, щоб ті, хто «пише в шухляду», могли хоча б тут прочитати свою поезію, поспілкуватися з однодумцями. Цього разу не запрошували наших трускавецьких літературних поетів-грандів В`ячеслава Умнова та Стефанію Шумило, щоб молоді не сильно кремпувалися, проте на наступні зустрічі цих заслужених поетів чекають з відкритою душею. Як і молодих-незнаних, які, як колись Людмила Солод, тремтіли від самої думки, що доведеться виступати перед публікою.

Тому новий проект міської бібліотеки – як завжди, вдалий та потрібний. І хоча літературна кав`ярня ніколи не збиратиме тлуми народу, але цього ніхто й не прагне. Один з багатих людей Трускавця не прийшов на цю зустріч, зазначивши, що це не його рівень. Хотілося б побажати подібним йому дорости до рівня цих людей, які вміють так обробити слово, що воно з буденного стає святковим, з прози життя – поезією духа.

Володимир Ключак

В І половині ХХ століття кав’ярні в Галичині були місцем зустрічі творчих людей. Творче життя кипіло не в останню чергу завдяки тому, що за горнятком запашної кави збиралися спраглі спілкування та самореалізації люди, які отримували додаткове натхнення, новий імпульс до творчої праці. На цю тему можна би писати дуже багато, але краще, ніж цю атмосферу описав львівський письменник Юрій Винничук, навряд чи комусь вдасться.

Трускавець в ті часи був одним з найвідоміших курортів Польщі, причому акцентований власне на відпочинок богеми, творчих людей, хоча, звісно, і політики теж полюбляли тут оздоровлятися. Існуючий тоді «Товариський клуб» збирав вершки суспільства, де основою було спілкування – те, чого згідно піраміди Маслоу потребує людина, якщо в неї вже задоволені так звані нижчі потреби.

В наш час у Трускавці творчі люди теж полюбляють проводити час в кав’ярнях, хоча якоїсь однієї суто «літературної» немає. Велика кількість збирається в «Рів`єрі», яка в цьому плані є передовою, хтось натомість воліє радше зустріч у «Легенді», «Дворику Лева», «Марті» чи іншому кафе.

Відновити атмосферу «літературної» кав`ярні вирішили у Трускавці … в бібліотеці. Так-так, саме бібліотека у Трускавці вже від давніх часів є місцем, де проводяться зустрічі з творчими людьми, де відбуваються різноманітні заходи, де культурне та творче життя пульсує повним ритмом. Так було, так є і так, сподіваємося, буде. Просто раніше це спілкування відбувалося без кави та тістечок, але нові віяння з Заходу даються взнаки – процес їжі на підсвідомому рівні сприяє розслабленню, збільшенню довіри, більш дружній та доброзичливій атмосфері.

Літературна зустріч пройшла в центральній бібліотеці Трускавця 26 листопада. Чарівні ведучі, бібліотекарі Ореста Касперська та Олександра Пфайфер зробили все для того, аби спілкування з поезією пройшло на найвищому рівні. Окрім віршів трускавецьких поетів у їхньому власному виконанні лунала й поезія Тараса Шевченка та Василя Симоненка, лунали як відомі пісні, так і нові авторські проби.

Після вступного слова ведучих свої вірші зачитала поетеса із Трускавця Зеновія Щербініна. Активна учасниця Культурно-просвітницького центру імені Раймунда Яроша, який діє в місті-курорті, ініціатор відновлення старовинних надгробків на цвинтарі на вул. Дрогобицькій, щира християнка, добра дружина та мама, пані Зеновія має час і на поезію. Пише українською, польською, російською. «За що терпиш, Україно, за які гріхи?» – із болем серця запитує у вірші «Крик душі» молода поетеса, нав`язуючи до теми теперішніх тривожних подій на Сході України.

Взагалі тема війни, героїв, підтримки наших воїнів в зоні АТО була однією з ключових на літературній зустрічі. Вірші на цю тему зачитав і трускавчанин Мар`ян Олексин, один з них він присвятив керівнику «Правого Сектора» у нашому місті-курорті Ренату Борсуку, який зараз теж воює на Сході. А батько Мар`яна, голова Спілки художників Трускавця Олег Олексин, розповів про благодійні аукціони з продажу картин, які проходили і проходять з метою збору коштів для допомоги бійцям АТО. Він висловив надію, що трускавчани, зокрема підприємці та депутати, будуть більш активними в цьому плані.

Гучними оплесками привітали присутні в своєму колі шестикласницю Ірину Бєлову з СЗШ № 1, чий тато зараз перебуває на фронті. Відповідно вірш дитини був оформлений як лист до татка, а також як звернення до Господа з проханням зупинити кровопролиття. Вустами дитини глаголить істина, казали древні, тож запитання, яке мучить багатьох, хоча і було озвучено в дещо наївній формі, але від того не стало менш актуальним: «Для чого вони розв`язали війну, а ми маємо зав`язувати?».

Поезію зачитувала і трускавецька поетеса Людмила Солод, виступили також Наталія Барабаш та Тетяна Вінницька, наші трускавецькі журналісти, в яких у творчому доробку окрім публікацій є вартісні поетичні твори. Декламацію переривали пісенні виступи Христини Білас та Лесі Таратайців. Перша виконала свої авторські колискові пісні (одну з музичним супроводом) і всі були вражені чудовим голосом та високою виконавською майстерністю пані Христини. Натомість пані Лесю нема потреби докладніше представляти трускавчанам – творчі люди добре знають її як талановитого виконавця пісень, людину, яка живе культурою і вболіває за неї.

Можна було б подати ще багато інших рефлексій на тему літературної кав`ярні в бібліотеці, адже зустріч тривала понад дві години. Втім, дві години промайнули як одна мить, збагативши учасників цього спілкування за кавою. Бібліотекарі кажуть, що планують і надалі практикувати подібні зустрічі, щоб ті, хто «пише в шухляду», могли хоча б тут прочитати свою поезію, поспілкуватися з однодумцями. Цього разу не запрошували наших трускавецьких літературних поетів-грандів В`ячеслава Умнова та Стефанію Шумило, щоб молоді не сильно кремпувалися, проте на наступні зустрічі цих заслужених поетів чекають з відкритою душею. Як і молодих-незнаних, які, як колись Людмила Солод, тремтіли від самої думки, що доведеться виступати перед публікою.

Тому новий проект міської бібліотеки – як завжди, вдалий та потрібний. І хоча літературна кав`ярня ніколи не збиратиме тлуми народу, але цього ніхто й не прагне. Один з багатих людей Трускавця не прийшов на цю зустріч, зазначивши, що це не його рівень. Хотілося б побажати подібним йому дорости до рівня цих людей, які вміють так обробити слово, що воно з буденного стає святковим, з прози життя – поезією духа.

Володимир Ключак