2015-09-01 21:01:25
Поки одні приглядалися – інші вже робили: жертвували власні кошти, збирали допомогу. І все з тим, щоб передати усе це хлопцям на передову.
Вони вже тоді розуміли – там не АТО, там неоголошена гібридна війна, і бійцям, Армії дуже потрібна допомога, підтримка.
В числі перших на наших теренах, хто не чекав «команди», а з власної ініціативи став «волонтерити» - підприємець, депутат Дрогобицької районної ради Володимир Мидянка. Він, та ще ряд небайдужих односельчан зі с.Нового Кропивника самоорганізувались в «Самооборону Кропивника», почалась кропітка робота.
На перший погляд, стійкий і непробивний як скеля, Володимир Мидянка насправді глибоко переживав усі події, пропускав крізь себе. Зрештою, коли почуттям в душі стало затісно – вони вилились на папері віршами, римованими рядками, римованими роздумами.
А днями його поезія побачила світ – у збірці «Рана, що кровить». Збірка присвячена Героям нашого часу. У ній – вірші про героїв, які полягли у новітній російсько-українській війні, а також зарисовки про героїв, які гідно борються за Україну. У ній читач може дізнатися про своїх земляків – вихідців з Дрогобиччини, які, хто на фронті, а хто в тилу - будучи волонтером, боронить Україну.
Книжка проілюстрована світлинами Героїв, з якими Володимир Мидянка, в силу того що є активним волонтером, мав змогу спілкуватися особисто. Більшість світлин є його авторськими
«Ми звикли, що Герої – це хтось недосяжний, практично міфологічний…, - зазначає Володимир Мидянка у передмові. - Але ситуація в Україні показала – Герої живуть поміж нас. У них різні професії, різний соціальний статус, подекуди різне віросповідання. Але кожного з них об’єднує базова благородна риса – любов до своєї країни, свого народу, своєї землі. Священний обов’язок захисту всього найріднішого вони несуть з честю, гідністю, не ховаючись на «мамину» чи «жінчину» спідницю, не втікаючи по закордонах…
Напевно не кожен мужчина може воювати – така вже наша психологія. Але кожен має вибір – бути людиною, чи «ватою». Не можеш брати зброю до рук – ставай волонтером, будь надійним тилом, допомагай воїнам!
Напевно, у кожного із нас знайдеться безліч відмовок чому ця війна усім нам не потрібна – бо начебто то війни олігархів, бо начебто людське життя нічого не варте і так далі і тому подібне.
Але скажіть оцю «правду» тим, хто пройшов горнило війни, хто вирвався в-під Дебальцевого, вийшов з оточення під Іловайськом, отримував травми на блок-постах. Скажіть оцю «правду» вдовам і сиротам – що країна вам не цікава, що все даремно…
Герої живуть поміж нас. Багато із них поклали свої життя щоб ми жили. Наш кровний обов’язок – зробити так, щоб їх свята жертва не була даремною!»
Рана, що кровить; біль, що не минає; події, які не дають спокійно спати; люди яким так і хочеться сказати «Бережи тебе Бог, брате!». В жерлі непростого нашого сьогодення це переживає кожен з нас, а автору цієї книги все це вдалося укласти в віршовані рядки.
Зверніть також увагу: основною ілюстрацією книги стала робота відомого реставратора, іконописця, волонтера Лева Скопа Покрова Пресвятої Богородиці, виконана на стіні народного дому у прифронтовій Станиці Луганській.
Автор висловлює подяку Анні Луців за технічну роботу над книгою, а також Галині Флюнт, Роману Подоляку, Володимиру Кузбиту, Юрію Каракевичу, Йосипу Дяківу та Мирославу Проню за допомогу із видавництвом.
Збірка вийшла у світ з благословення отця Ігоря Цмоканича – координатора, духівника волонтерської групи «Дрогобиччина – sos – допомога Армії». Віддрукована на фірмі "КОЛО"
Вашій увазі – один із віршів
Навіщо війна?
Одного звуть Ваня, а другого – Йванко,
Зустрілись в двобої страшнім
На Україні, під Іловайськом,
Зруйнованій Градом землі
Лежать майже поруч, залите все кров’ю,
-Зачем ты пришел, друг, на землю мою?
Запитує Ваня, той, що з Підмосков’я
-Та ні, це не так, захищаю свою!
Невже ти не бачиш – це моя Україна,
Невже не помітив розлогих степів,
Засіяних хлібом. Тут моя родина,
Мене ростив батько, я – своїх синів.
-Тогда не пойму, как я здесь оказался?
Ведь мне же сказали: иди, защищай!
?? думал: ты – враг мой, но я ошибался,
Все тело болит, умираю, прощай!
-Ні! Ваню! Не дам я тобі помирати,
А мати? Дружина? А діти твої?
Ти ще повернешся до рідної хати,
Де твої степи і російські гаї.
Вони помирали, обнявшись обоє,
Скривавлені в чорній від болю землі.
Іванко загинув за неньку героєм,
А Ваня – агресором в клятій війні.
Книги є в продажу. Виручені кошти, що, зрештою, й не дивно, будуть скеровані на допомогу Українському війську
М.К.
джерело: Медіа Дрогобиччина