«Рана, що кровить»: вийшла у світ перша збірка волонтера Володимира Мидянки

Поки одні приглядалися – інші вже робили: жертвували власні кошти, збирали допомогу. І все з тим, щоб передати усе це хлопцям на передову.

Вони вже тоді розуміли – там не АТО, там неоголошена гібридна війна, і бійцям, Армії дуже потрібна допомога, підтримка.

 

В числі перших на наших теренах, хто не чекав «команди», а з власної ініціативи став «волонтерити» -  підприємець, депутат Дрогобицької районної ради Володимир Мидянка. Він, та ще ряд небайдужих односельчан зі с.Нового Кропивника самоорганізувались в «Самооборону Кропивника», почалась кропітка робота.

На перший погляд, стійкий і непробивний як скеля, Володимир Мидянка насправді глибоко переживав усі події, пропускав крізь себе. Зрештою, коли почуттям в душі стало затісно – вони вилились на папері віршами, римованими рядками, римованими роздумами.

А днями його поезія побачила світ – у збірці «Рана, що кровить». Збірка присвячена Героям нашого часу. У ній – вірші про героїв, які полягли у новітній російсько-українській війні, а також зарисовки про героїв, які гідно борються за Україну. У ній читач може дізнатися про своїх земляків – вихідців з Дрогобиччини, які, хто на фронті, а хто в тилу - будучи волонтером, боронить Україну.

Книжка проілюстрована світлинами Героїв, з якими Володимир Мидянка, в силу того що є активним волонтером, мав змогу спілкуватися особисто. Більшість світлин є його авторськими

«Ми звикли, що Герої – це хтось недосяжний, практично міфологічний…, - зазначає Володимир Мидянка у передмові. -   Але ситуація в Україні показала – Герої живуть поміж нас. У них різні професії, різний соціальний статус, подекуди різне віросповідання. Але кожного з них об’єднує базова благородна риса – любов до своєї країни, свого народу, своєї землі. Священний обов’язок захисту всього найріднішого вони несуть з честю,  гідністю, не ховаючись на «мамину» чи «жінчину» спідницю, не втікаючи по закордонах…

Напевно не кожен мужчина може воювати – така вже наша психологія. Але кожен має вибір – бути людиною, чи «ватою». Не можеш брати зброю до рук – ставай волонтером, будь надійним тилом, допомагай воїнам!

Напевно, у кожного із нас знайдеться безліч відмовок чому ця війна усім нам не потрібна – бо начебто то війни олігархів, бо начебто людське життя нічого не варте і так далі і тому подібне.

Але скажіть оцю «правду» тим, хто пройшов горнило війни, хто вирвався в-під Дебальцевого, вийшов з оточення під Іловайськом, отримував травми на блок-постах. Скажіть оцю «правду» вдовам і сиротам – що країна вам не цікава, що все даремно…

Герої живуть поміж нас. Багато із них поклали свої життя щоб ми жили. Наш кровний обов’язок – зробити так, щоб їх свята  жертва не була даремною!»

 

Рана, що кровить; біль, що не минає; події, які не дають спокійно спати; люди яким так і хочеться сказати «Бережи тебе Бог, брате!». В жерлі непростого нашого сьогодення це переживає кожен з нас, а автору цієї книги все це вдалося укласти в віршовані рядки.

 

Зверніть також увагу: основною ілюстрацією книги стала робота відомого реставратора, іконописця, волонтера Лева Скопа Покрова Пресвятої Богородиці, виконана на стіні народного дому у прифронтовій Станиці Луганській.

 

Автор висловлює подяку Анні Луців за технічну роботу над книгою, а також Галині Флюнт, Роману Подоляку, Володимиру Кузбиту, Юрію Каракевичу, Йосипу Дяківу та Мирославу Проню  за допомогу із видавництвом.

Збірка вийшла у світ з благословення отця Ігоря Цмоканича – координатора, духівника волонтерської групи «Дрогобиччина – sos – допомога Армії». Віддрукована на фірмі "КОЛО"

 

Вашій увазі – один із віршів

Навіщо війна?

Одного звуть Ваня, а другого – Йванко,

Зустрілись в двобої страшнім

На Україні, під Іловайськом,

Зруйнованій Градом землі

 

Лежать майже поруч, залите все кров’ю,

-Зачем ты пришел, друг, на землю мою?

Запитує Ваня, той, що з Підмосков’я

-Та ні, це не так, захищаю свою!

 

Невже ти не бачиш – це моя Україна,

Невже не помітив розлогих степів,

Засіяних хлібом. Тут моя родина,

Мене ростив батько, я – своїх синів.

 

-Тогда не пойму, как я здесь оказался?

Ведь мне же сказали: иди, защищай!

?? думал: ты – враг мой, но я ошибался,

Все тело болит, умираю, прощай!

 

-Ні! Ваню! Не дам я тобі помирати,

А мати? Дружина? А діти твої?

Ти ще повернешся до рідної хати,

Де твої степи і російські гаї.

 

Вони помирали, обнявшись обоє,

Скривавлені в чорній від болю землі.

Іванко загинув за неньку героєм,

А Ваня – агресором в клятій війні.    

 

Книги є в продажу. Виручені кошти, що, зрештою, й не дивно, будуть скеровані на допомогу Українському війську

М.К.