«Ми будуємо потужний тил…» - Степан Кулиняк про важливість підтримки армії та економічний розвиток Дрогобиччини
На сьогодні Степан Кулиняк є єдиним керівником у Дрогобицькому районі, який очолює цивільну та одночасно військову структуру. У 2021 році, трохи менше, ніж за рік до повномасштабного російського вторгнення, він став головою Дрогобицької районної державної адміністрації, цілком цивільної структури, яка мала займатися розвитком регіону та покращенням рівня життя його жителів. Але у день 24 лютого 2022 року все змінилося. За указом Президента всі державні адміністрації отримали ще статус військових. Пріоритетом для них стала безпека регіону та взаємодія з військовими формуваннями.
У своєму кабінеті журналіста «Гоміну Галичини» з широкою усмішкою зустрічає молодий чоловік з темним волоссям. Попри усмішку, у нього дуже заклопотаний вигляд, а крізь чорне волосся пробиваються перші сиві волосини.
Він намагається жартувати, але одразу стає зрозуміло, що наша розмова буде лаконічною і конструктивною. У свої 34 роки начальник районної військової адміністрації Степан Кулиняк доволі ощадливо ставиться до часу та зізнається, що відколи в Україні почалась широкомасштабна війна, відлік часу тепер вимірює мілісекундами, бо запізніла реакція може дуже дорого коштувати.
У цьому інтерв’ю ми поговоримо зі Степаном Кулиняком про війну, роботу, розвиток регіону, головні завдання на 2023 рік та критику у свою адресу.
- Як ви оцінюєте роботу Дрогобицької районної військової адміністрації за трохи більше, ніж останній рік? Чи хотіли б щось змінити, якби була така можливість?
- Хто нічого не робить, той не помиляється. Робота Дрогобицької РВА, територіальних громад та всього району була доволі продуктивною. Нам вдалося зробити дуже багато, але я максималіст, знаю, що меж досконалості не існує і завжди можна зробити ще більше і ще краще. Тому оцінюю роботу на чотири з мінусом і вважаю, що це висока оцінка. Єдине, що хотів би змінити – це додати у добі декілька годин, щоб могти ще більше допомагати нашим хлопцям на передовій, бо ми тут будуємо потужний тил.
- А як ви допомагали нашим хлопцям на передовій? Можете назвати конкретні цифри чи кількість, на приклад, техніки?
- Насправді тут можна говорити дуже багато, бо за моїми плечами і команди великий пласт роботи. Ми підрахували, що з початку війни передали близько 300 автомобілів, серед них «швидкі» і «пожежні», десятки тонн палива на передову і для різного роду військових формувань. За це велика дяка всім нашим волонтерам і партнерам, яких вдалося об’єднати навколо підтримки ЗСУ та скерувати їх ресурси у потрібний напрямок. Також ми надавали хлопцям з нашого району, які йшли воювати і зверталися за допомогою, величезну кількість касок, бронежилетів, берців, військових форм, дронів, тепловізорів, генераторів, медичного обладнання та інших необхідних речей. Точне число назвати навіть не можу, бо основна потреба в них була на початку війни, а тоді ніхто навіть і не думав щось рахувати чи облікувати, бо обмундирування потрібно було вже і зараз. Але рахунок йде на сотні одиниць. Окрім цього, надавали і сотні тисяч кілограм продуктів харчування та медикаментів, які передавали нам з-за кордону як гуманітарну допомогу.
- До вас надходять запити від військових частин щодо необхідності закрити їм ті чи інші потреби?
- Ми працюємо з військовими формуваннями по всій території України, на постійній основі з тими, які дислокуються на нашій території, плюс до цього є наш рідний 67-й батальйон територіальної оборони. Від них регулярно приходять запити, що їм потрібні автомобілі, дрони, генератори, тепловізори, форми, засоби захисту, паливо, допомога з координацією у розміщенні тих чи інших засобів. До цього часу ми дуже багато їм допомогли, якщо не могли закрити потребу самостійно, то знаходили тих, хто допоможе. Для цього треба бути постійно на контакті і вміти швидко приймати рішення. Сам неодноразово був у зоні бойових дій, возили допомогу і спілкувалися там з хлопцями, тому знаю наскільки важливо оперативно закривати потреби. Також під час поїздок підписали меморандуми про співпрацю та взаємодопомогу з Покровською та Краматорською районними військовими адміністраціями, тому в цьому напрямку також працюємо.
- Як Ви вважаєте: чи не мають зараз всі кошти бюджетів територіальних громад району бути скеровані на потреби ЗСУ?
- На другому місяці війни, коли якраз стартували весняні ремонти доріг, я особисто поставив запитання: а для чого нам ремонтувати дороги, давайте краще скеруємо всі гроші на армію, бо інакше нашими відремонтованими дорогами будуть їздити танки? Але потім моя думка змінилася, бо війна не закінчилась так швидко, як ми всі мріяли і розраховували, а тут продовжують жити люди. Їм потрібно щодня діставатися на роботу, відводити дітей в теплу школу чи садок, мати в своєму домі воду, газ і тепло, а на це все потрібні гроші. У Дрогобицький район вимушено переїхало близько 37 тисяч ВПО, яких ми прихистили і їм також треба забезпечити базові умови для проживання, бо вони тікали до нас від війни.
Міські і селищні ради виділяють для військових частин кошти за їх письмовими запитами, але безумовно, що на воюючу армію грошей забагато не буває, бо вона потребує постійного оновлення.
- Вважаєте, що всі регіони України мають продовжувати активно жити і розвиватися?
- Війна - це дуже дорого, особливо війна сьогодення, де переможе той, у кого більше сучасних технологій. Тому економіка не лише має, а мусить працювати. Бізнес має платити податки до державної скарбниці, забезпечувати робочі місця, виходити на міжнародні ринки, тим самим укріплюючи рівень України на світовій арені. Окрім місцевих підприємців, на Дрогобиччині працює ще 16 релокованих підприємств з різних куточків України. Намагаємось всіляко їх підтримувати. Навіть ефективна робота на своєму місці та сплата податків — це вже внесок в перемогу. І не менш головне, що після перемоги наші Захисники і Захисниці мають повернутися в успішну країну, за яку вони воювали. Тилові регіони зараз мають максимально підтримувати ті, де тривають активні бойові дії і відповідно вони не можуть так активно працювати і розвиватися.
- Дрогобиччина втратила чимало своїх Героїв у цій війні. Чи спілкуєтесь з родичам загиблих та чи допомагаєте їм?
- Розмови із близькими загиблих на війні Героїв є найважчими моментами в цій боротьбі. Особисто ходжу на похорони сучасних українських Героїв в містах і селах, якщо в мене немає такої можливості, то йдуть мої заступники. Після чину поховання завжди підходимо до рідних і вручаємо подячний лист пам’яті, але підібрати потрібні слова не виходить, бо їх не існує. Вони втрачають не просто Героя чи Захисника, а перш за все рідну людину, тому розпачу немає меж. До Дня матері зустрічалися з матерями загиблих, спілкувалися з ними. Мусимо триматися разом і допомагати один одному, як одна велика сім’я.
- Чи стикаєтесь з критикою у своїй роботі?
- Без критики ніяк. Якщо одна людина задоволена, то інша обов’язково має зауваження. Завжди слухаю чи читаю у соціальних мережах думку людей і якщо вона аргументована, то беру до уваги, якщо ні, то навчився не брати це близько до серця. Зараз цієї критики побільшало, думаю це пов’язано з тим, що люди емоційно виснажені війною. Але попри все маємо не здавати позицій, а так само продовжувати допомагати ЗСУ і один одному як на початку 2022 року, поки не переможемо. В пам'ять про тих, кого вже з нами немає, та в допомогу тим, хто зараз в окопах і на бойових постах, маємо ставати сильніші і йти вперед. Дякуємо Захисникам і Захисницям за їх НЕЗЛАМНІСТЬ і майбутню перемогу!
