27 серпня не лише театральна Україна відзначила ювілейну лату із дня народження художнього керівника столичного національного театру імені Франка: Артистові мало б виповнитися 75 (цьогоріч у липні – вже п’ята річниця від дня відходу у Засвіти Богдана Сильвестровича). Й відтоді містами країни мандрує фотовиставка «Я – Богдан», на якій живим, неповторним, з лише йому притаманним поглядом на світ та посмішкою постає той Богдан Ступка, котрого любили захоплені глядачі та глядачки, котрого знала безліч людей і котрий назавше вже з нами…
Не перелічити ролей на кону львівського та київського театрів, у фільмах найзначніших режисерів, у яких зіграв світової слави український актор. А ще був Богдан Сильвестрович – яскравою особистістю, справді великою людиною – відкритою, щирою, з величезним почуттям гумору, іронічною і водночас людиною надто скромною, доступною у спілкуванні, в котрої не було ні грама зверхності стосовно тих, хто поруч, ніколи не намагався підкреслити свою винятковість чи «зірковість», хоча й, мабуть, мав на це право…
Багато хто, кому пощастило бути присутнім, пам’ятає перебування Богдана Ступки у Нагуєвичах на початку ювілейного вересня 2006 року. Тоді керівництво Дрогобиччини влаштувало по ювілейні «поправини» для тих, хто був причетний до організації 150-ліття Каменяра, яке було позначено «гелікоптерним десантом» тодішнього Президента. Та от святом захід не став.
Натомість – не рекламований, певною мірою імпровізований – приїзд на «поправини» Богдана Ступки з акторами Франкового театру Іриною Дорошенко та Тарасом Жирком (саме він ініціював візит Корифея на вітцівщину Франка ) справді став святом, про яке дрогобичани згадують досі.
Мали Богдан Сильвестрович з Іриною Дорошенко на малій сцені зіграти уривок з «Украденого щастя». А перед тим були оглядини Франкового музею та садиби Франків. І ось в садибі, в одній з кімнат, раптом лунає голос Ступки. Не лише ті, хто в той час були поруч з майстром, але й актриса-партнерка не зразу збагнули, що відбувається. А то була… імпровізована репетиція. Богдан Сильвестрович почав читати монолог з п’єси Франка. Дещо з запізненням включилася й пані Ірина. Й отой, спонтанно зіграний уривок, мабуть, був більш удалим, ніж інший, пізніше явлений уже на сцені…
Там, у Нагуєвичах четвертого вересня 2006 року Богдан Сильвестрович подивував ще й тим, як просто, невимушено спілкувався зі своїми шанувальниками, фотографувався з ними, розмовляв на рівних.
А от «бундючним та пихатим» та «визначним письменникам» дісталося. Один з отих «класиків» вічних, що нині є «великими патріотами», звернувся до Метра зі словами: «Пане міністре!». На це Ступка миттєво відреагував: «Я не міністр. Хіба що в екзилі». А пізніше не надто позитивно висловився про чиновників від письменництва.
А через два дні, в антракті «Наталки Полтавки» в фойє театру Заньковецької, сказав авторові цих рядків: «Хлопці, «письменники» ці нудні, бо примітивні». Мав право так оцінити творчість несправжніх, бо завше бачив, де істинне мистецтво, культура, а де – фальш і неправда, Бо у творчости був завжди чесним і професійним.
Пригадується й зустріч з Богданом Ступкою в передачі «З Віктором Топаллером в Нью-Йорку» на каналі rtvi декілька років тому. Як цікаво говорив актор про професію, про театр, яким жив, про своє спілкування з незабутнім Михаілом Ульяновим, про колег акторів, про те, що однією з вершин своїх вважає роль Тев’є.
А на завершення передачі блискуче прочитав «semper tiro» Франка у перекладі Анни Ахматової (передача йшла російською)…
Сумно, боляче, гірко. П’ять літ тому втратили видатну Людину Українця, Актора, Інтеліґента, Европейця. І неправда, що нема людей, котрих не можна замінити.
Власне про це все думаєш, коли оглядаєш виставку «Я-Богдан», яку завдяки невтомній громадські активістці, шляхетній знавчині мистецтва, шанувальниці театру, філологові з фаху дрогобичанці Лесі Татарській 23 лютого в Народному домі оглянули сотні дрогобичан.
Перед початком Днів Богдана Ступки в Дрогобичі, під час відкриття привезеної зі столиці фотовиставки до присутніх звернулася легендарна актриса. Жінка, над якою не владні ні час, ні труднощі чи негаразди, вічно усміхнена, жвава й молода Лариса Кадочникова, виконавиця однієї з головних ролей у знаменитому фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою», в якому пані Лариса зіграла разом з – тоді ще теж молодим – Богданом Ступкою.
– Я тішуся, що змогла приїхати до Вас, мене тут чудово приймають, я вражена Вашим містом, з яким ознайомилася завдяки працівника туристично-інформаційного центру – сказала знаменита актриса.
Так сталося, що до цього я не бачила цих світлин, оглядаю їх уперше. Й не можна виокремити найкращу – такі вони всі яскраві, виразні, перед нами Богдан, яким він був. Я дуже добре його знала. Ми й знімалися разом, і дружили сім’ями. Це справді була велика людина, з лише йому притаманним гумором. Взагалі важко сказати, де він був кращим – в житті чи на сцені. Я бачила більшість його театральних вистав, всі стрічки з його участю й досі захоплююся незабутнім Богданом.
Львівська художниця Роксолана Ялуч подарувала Ларисі Кадочниковій свою картина на знак вдячности за приїзд до Дрогобича й вшанування пам’яти Богдана Ступки на батьківщині Франка, з яким керівник театру імені видатного сина Землі Дрогобицької народився в один день – 27 серпня.
Після огляду виставки ведуча відкриття Уляна Бац запросила присутніх до великої зали Народного дому й передала естафету «розпорядниці» знаній дрогобицькій журналістці та акторці театру «Альтер» Єві Райській…
Перед показом леґендарної стрічки, котру, a propos, чимало хто х присутніх (особливо молоді дрогобичани) бачив уперше на кону Народного дому відбулася моно вистава актора, керівника молодіжного театру «Альтер» Андрія Юркевича «я – актор, що любить співати» за книгою Ростислава Коломійця «Пристрасті за Богданом». Лунали слова самого покійного Артиста, перед нами справді був той Богдан Сильвестрович, чию пам’ять вшановуємо. І вистава молодого дрогобицького актора – його справжній успіх, роботу цю високо оцінила Лариса Кадочникова, котра, варто підкреслити, є глядачкою неабияк вимогливою. Що ж до цитат великого Ступки, то, напевно, незайве пригадати деякі з них:
“Роби справу чесно, з душею – і твоє до тебе прийде. Це не означає, що завтра з’являться золоті гори (…) Молоді треба все сьогодні і цю хвилину. Споживати і не замислюватися ні про що. Нічого хорошого в цьому немає … А ти ще щось хочеш, тобі багато цікаво”.
“Хай кажуть, що хочуть, а я живу, як живу”.
“Минув вже якийсь час і я написав заяву і перестав грати Майстра. Можливо, я такий за своєю психофізикою – переймаюся, дуже переймаюся болем іншої людини. І беру цей біль на себе”.
“Я, як і Франко, трудоголік. В юності я мріяв бути рантьє, а все життя працюю. Жах якийсь. Потрапляю в театр – і не можу додому відлучитися навіть пообідати. Затягує. Цілий день тут сидиш. Міркуєш, розмовляєш з людьми, аналізуєш”.
“Якщо повіриш в те, що кожен твій крок на сцені – велике мистецтво, то це вже катастрофа! Тільки сумнів дає прогрес”
| «Якщо класику грав, то і життя недарма пройшло. Всі ми тимчасові, а класика буде вічно». |
| «Завелася така кількість зірочок укіно і з такою гординею, що не знаєш, як до них підступитися. Нічого не зробили, очі наліво, направо скосили, але вже подавай їм космічний корабель». |
| «Треба вміти радіти успіхам інших, а заздрість і гординю в собі тиснути, бо вони до добра не приводять». |
| «Нас всіх навчили бути з подвійним, потрійним дном. Пам’ятаєте фразу «Ми говоримо „партія“ — маємо на увазі «Ленін», ми говоримо „Ленін“ — маємо на увазі „партія“»? І так все життя — одне говоримо, інше маємо на увазі». | |||
| «У кіно я ходжу тільки тоді, коли внук прийде і скаже: «Боня, подивися цей фільм, він хороший». І тоді я йду в кіно. Недавно подивився «Катинь» Вайди. Але це не внук, це мені Вайда порадив». | |||
| «Я не люблю війну, бо з дитинства боюся стрільби. Мені було всього три роки, але я добре її пам’ятаю. Пам’ятаю, як німці давали дітям шоколад. Як попереджали: зараз тут почнеться битва, йдіть з будинків. І тепер все життя мене переслідує страх. Цей страх іноді змушував мене битися, йти проти великих людей. Може бути, саме через нього я і пішов у кіно. Адже в кіно ти легко можеш сховатися — це не ти, це завжди хтось інший». |
| «Я впевнений: щоб людині дурниці в голову не лізли, її завжди треба завантажувати роботою так, щоб вона мертвою додому приходила». |
| «У нас дуже важко бути міністром. Тому що заведено у нас так: якщо ти артист — ти хороший, а якщо став міністром — ти вже поганий. Причому відразу, наступного дня». |
| «Мені всі кажуть: Богдан, ти збожеволів своїми українцями. А я ось недавно з’ясував, що родина Фрейда була родом з України, з містечка Тисмениця. Поїхав туди. Ось, кажу, адже Фрейд з ваших місць. А вони без поняття. Сидять всі і норкові шуби шиють»… |
А вже після моно вистави присутні переглянули «Білого птаха з чорною ознакою» – дивовижний яскраво поетичний фільм, у якому серед інших виконавців вирізняється роль, виконана молодим Богданом Ступкою. Фільм трагічний, непростий і водночас у дечому – на цьому в обговоренні наголосила й Лариса Кадочникова – суголосний подіям у нинішній Україні, в якій нині триває війна на східних теренах…
Наступні два дні теж тривали кіноперегляди. Побачили глядачі Богдана Ступку в «Украденому щасті» за Франком (один з найулюбленіших творів Богдана Ступки) та «Кайдашеву сім’ю»…
Нечасто, на жаль відбуваються подібні культурно-мистецькі заходи в нашому місті. І – майже завжди – тільки старанням небайдужих активних краян, громадських активістів. Шкода лише, що такі далекі від справжньої культури наші посадовці-чиновники. Ось і на Ступкових днях, окрім двох працівників мерії, не було видно нікого. Ані очільника міста, ані його заступника з гуманітарних питань (а навіщо йому це? Керувати культурою можна й без знання тієї культури?), ані наших радних (у них свої проблеми та турботи?).
Справжнє свято влаштувала для дрогобичан і гостей міста Леся Татарська. В неї ми запитали, як виникла ця ідея.
– Торік була я в друзів у Києві, й разом із ними побувала на виставці світлин Богдана Ступки в Борисполі. Була подивована й заскочена. Захотілося показати ці світлини дрогобичанам, влаштувати не просто захід, а ще й використати його з благодійною метою. Адже просто збирати кошти на допомогу недужим діткам нашим важко. Друзі допомогли, й виставку ми таки змогли привезти до Дрогобича. Тішуся й тому, що не відмовила нам славетна пані Лариса Кадочникова й завітала до нас.
Ну а вже в самому Дрогобичі знайшлося чимало людей (всіх імен і не назвати), представників і творчої інтелігенції і підприємницьких кіл, котрі допомогли в організації та проведенні днів ушанування незабутньої благословенної пам’яти Богдана Сильвестровича нашому місті. Їм усім, а також медія-партнерам я безмежно вдячна – мовила Леся Татарська.
Виставку та кіноперегляди організовано за сприяння Держкіно, Благодійного Фонду “Двері”, молодіжного театру “Альтер”, Туристично-інформаційного центру та за медія-підтримки «Твого радіо» та Дрогобицької інтернет-ґазети «Майдан».
Нагадаймо: захід був благодійним – кошти від продажу квитків, а також зібрані впродовж цих трьох лютневих днів (а зібрати таки вдалося немало суму) будуть скеровані на лікування важкохворої чотирилітньої дрогобичанки Марти Василик, якій діагностовано ахондроплазію.
Якщо й у вас є бажання та змога допомогти Марті Василик, можете долучитись.
Назва банку: ПР??ВАТБАНК
НОМЕР РАХУНКУ: 29244825509100
МФО: 305299
ОКПО: 14360570
НОМЕР РАХУНКУ ОДЕРЖУВАЧА: 5168757233891300
Василик Наталія Ярославівна
«Я – Богдан» – захід, який широко обговорюють і говоритимуть про нього надалі, не перший і не останній з тих, які організовує в місті Леся Татарська. Вже невдовзі громадська активістка обіцяє в черговий раз здивувати. До Дрогобича завітає ще одна акторка з когорти «могікан», котрих поруч з нам уже, на жаль небагато. Та на разі не називаємо імені: інтрига мусить бути…
Світлини Маші Тяжкун та з архіву ґазети.
Відео – «Галицька варта»
Редакція висловлює щиру вдячність за допомогу у підготовці репортажу Єві Райській, Маші Тяжкун і Андрієві Юркевичеві.
