Вже не вперше брати Вайси приїздять до міста свого дитинства, щоби висловити щиру вдячність за врятовані життя у часи Другої світової війни.
Цього разу поважні гості не просто хотіли доторкнутись до історії порятунку своєї сім’ї, але й показати своїм нащадкам (делеґація складалася з 17 осіб трьох поколінь) Дрогобиччину й показати, як у такі трагічні часи нацистської окупації траплялися такі випадки добропорядности та мужности тих кого сьогодні називаємо Праведниками народів світу – тих, хто під загрозою смерти рятував своїх краян-євреїв.
Їхні спогади , під час відвідин місць, де вони народились, емоційнимі та щирі, навіть якщо не вперше їх чуєш, неможливо слухати без сліз…
Насамперед Шевах Вайс разом зі своїм братом Аароном та родиною відвідали будинок на Трускавецькій, 35, де у роки Другої світової війни єврейську родину Арона та Шеваха Вайсів (а було то вісім осіб!) переховувала українка, вдова Юлія Матчишин. Це тривало 21 жахливий місяць. « І щодня ця жінка давала нам їсти, приносила воду, допомагала від щирої душі та щедрого серця. Над нею постійно висіла загроза смерті », – згадує Аарон Вайс.
Саме завдяки цій жінці, Людині з великої букви брати Вайси разом з родиною вціліли в роки Катастрофи єврейського народу. А вже після визволення Борислава від нацистів мати братів Арона та Шеваха переховувала сина героїчної Юлії Матчишин, адже той колаборував з німецьким окупантом… Отакі парадоксі й зла іронія долі… Та інакше ні пані Вайс, ні пані Матчишин вчинити не могли…
Також ізраїльська делегація вшанувала пам’ять бориславського Шиндлера, правденика народів світу Бертольда Байтца біля будинку на Карпатській Брамі, 14, де встановлено меморіальну таблицю цьому мужньому німцеві, котрий врятував в роки Голокосту кількадесят євреїв.
В історико-краєзнавчому музеї ізраїльтяни оглянули виставку «Історія знищення та порятунку: Голокост у галицькому нафтовому басейні»..
Завершився візит зустріччю родини Вайсів з міським головою Ігорем Яворським, секретарем міської ради Юрієм Химиним, заступниками міського голови Роксоляною Гарасимів, Богданом Монастирським та представниками громадскости. Участь у зустрічі взяли також представники міських громадських організацій «Самооборона Борислава» та «Спілка воїнів АТО». Саме ці громадські організації долучилися до впорядкування місць масових поховань євреїв, яких було замордовано у часи Другої світової війни у Бориславі.
Під час зустрічі лунало багато теплих та щирих слів вдячності від родини Вайсів за організацію та проведення візиту в мерії міста нафтовиків.
На завершення розмови Бориславський міський голова Ігор Яворський наголошував на тому, що це, власне, і є приклад добросусідства: коли мешканці Борислава ризикували власним життям та життям своїх родин, рятуючи своїх сусідів….
Народилися брати Аарон і Шевах У Бориславі, там минуло їхнє дитинство. І як згадує сам Шевах Вайс: «Борислав і дотепер мені сниться…».
На запитання, чим є для нього Борислав , пан Шевах відповів «Завжди тужив за містом свого дитинства. У моїх дитячих споминах це чудовий край з прекрасними мальовничими краєвидами, кольорами, запахами…”
Шевах Вайс впрше відвідав Борислав на початку 90-х років двадцятого століття, коли був головою ізраїльського Кнесету (парламенту) парламенту. Він відвідав Україну на запрошення тодішнього Президента України Леоніда Кравчука. В поїздці до рідного міста його тоді супроводжував Дмитро Павличко.
– Саме з Борислава, я дитина Голокосту, професор політології, який дев’ятнадцять років був депутатом Кнесету, сім – заступником його голови, а чотири – головою, розповідав усьому світові про дружбу українських, польських та єврейських мешканців мого рідного міста. Це, власне, і є приклад дружби між народами – сказав професор Шевах Вайс.
Він, до речі, автор книги «Земля і хмари» В ній, зокрема, йдеться і про дитячі сторінки життя в Бориславі:
«Мій батько приятелював з українцями, вони приходили до нас додому. Українка пані Лясотова (Юлія Матчишин), яка була приятелькою моєї мами ще зі шкільної лави, під час першого погрому сховала нас у себе на горищі. А потім ми запросили її до нашого дому. Коли німці вигнали нас до гетто, пані Юлія жила у ньому, берегла від пограбування. З ґетто ми втекли до польської родини Ядвіги Ґураль. Там нас переховували чотири дні, потім ми повернулися до свого дому, де сховалися за завчасно змурованою батьком подвійною стіною. То було 1942 року. Батько, мама, брат, сестра, я, тітка Іда, кузин Шмуль, сусід Ванґман сиділи у тому тісному міжстінні. Так тривало сім місяців! Та коли німці почали ретельно перевіряти кожен дім, обстукувати й обмірювати стіни, ми перейшли вночі до закинутого підвалу поблизу нашого будинку. То було темне, з’єднане з підземними бориславськими каналами приміщення. Сусідки – полька пані Потенжна та українка пані Лясотова – разом зі своїми родинами допомагали нам перебути весь той жахливий період. Рятували вони нас протягом 21 місяця! То драматична, страшна історія… Аж 1944 року, коли прийшла радянська армія, ми вийшли зі свого сховку й повернулися до рідного дому. Він, до речі, стоїть у Бориславі досі».
Слова брата доповнив частий гість Галичини Аарон Вайс: “Це був візит нашої великої дружньої родини: ми, два брати, що пережили Шоа в Бориславі, діти та внуки. Це чергове повернення до місця, де минуло наше дитинство, туди, де ми були врятовані в мороку Голокосту, до міста, звідки по віні переселилися до Землі Обіцяної.
Завдяки цьому візитові ми з сумом згадали та пом’янули наших благословенної пам’яти наших бабусь і дідусів і всіх родичів та близьких, хто не пережив окупації, а також – сусідів, які врятували нас. Важко описати словами важливість цих відвідин для нас усіх і особливо – для наших дітей.”…
За даними істориків під час німецької окупації загинули, були розстріляні або вивезені в концентраційні табори понад десять тисяч бориславських євреїв. Але жертв могло бути набагато більше, тому мусимо пам’ятати: хто врятував хоч одне життя, той врятував увесь світ.
П’ятого травня Україна разом з усім світом відзначила День Катастрофи та героїзму європейського єврейства, нині – День пам’яти та примирення, дев’ятого травня – День перемоги над нацизмом. І власне ці дні ще гостріше змушують замислитися, схилити голови перед пам’яттю невинних жертв і зробити все, аби жахіття, які пережило покоління братів Вайс ніколи не повторилося…
Використано інформацією прес-служби Бориславської міської ради.
Світлини – архів Бориславської міської ради
З Аароном Вайсом торік у Львові під час Клезфесту-2015
Леонід Гольберг
.
