У Дрогобичі поховали ініціатора національного відродження в Маріуполі

11 квітня, у Дрогобичі прощалися з Любомиром Гудзом - легендарним уродженцем міста, ветераном національно-визвольних змагань, ініціатором українського відродження на Донеччині у 90 роках минулого століття, який відійшов у вічність після важкої хвороби на 84 році життя.

Любомир Гудз стояв біля витоків відродження маріупольської "Просвіти" і шкільної освіти українською мовою, першим у Донецькій області підняв в Маріуполі на будинку театру національний синьо-жовтий стяг.  

До рідного міста труну з тілом борця за волю України привезли перед обідом і встановили у каплиці храму Успіння Пресвятої Богородиці. В останню дорогу українського патріота прийшли провести голова Братства ОУН-УПА м.Дрогобича Степан Яворський, секретар міської ради, в.о. міського голови Тарас Метик, голова Дрогобицької міської ради першого демократичного скликання Мирослав Глубіш, голова Львівської обласної організації Конгресу українських націоналістів, помічник-консультант народного депутата України Богдана Матківського Тарас Гентош, депутати Львівської обласної ради першого демократичного скликання Мирон Бучацький і Юрій Модрицький, ветерани національно-визвольних змагань, представники громадськості.

Поховали патріота на міському цвинтарі.

Нагадаємо, що Любомир Гудз народився 15 листопада 1931 року в Дрогобичі. Під час Другої світової війни, навчаючись в гімназії, прилучився до антифашистського підпілля ОУН. Після окупації Дрогобича сталінським СРСР, був одним з тих, хто створив підпільну організацію "Юнак", яка боролася за незалежність України.

1946 року Любомира вперше заарештували, проте його батькові вдалося викупити на волю. У листопаді 1947 року, напередодні свого 16-річчя, Любомира за доносом зрадника було схоплено чекістами. Його було важко поранено в груди і в обидві ноги. Засудили патріота на 10 років, ув'язнення відбував на шахтах Воркути. 1955 року його випустили по амністії.

Після звільнення повертатися додому заборонили – відправили до батьків у м.Губаху Пермської обл. 1960 року переїхав у м.Жданов (нині Маріуполь)  і влаштувався електриком на металургійний завод ім. Ілліча, на якому працював до самої пенсії. Закінчив без відриву від виробництва технікум, працював майстром в конвертерному цеху.

Незважаючи на тяжкі умови життя під контролем КДБ, Любомир не припиняв контакти з рідним Дрогобичем. З рідного міста він отримав 1989 року два синьо-жовті прапори, один з яких він підняв в Маріуполі під час святкування 176-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка 9 березня 1990 року.

Під час перебудови навколо Л. Гудза почали гуртуватись українські патріоти. Саме у його будинку 10 вересня 1989 року було створено Товариство української мови (ТУМ ім. Шевченка, в майбутньому "Просвіта"), а сам Любомир Стефанович став одним з чотирьох його співголов. За його активної участі в червні 1990 року Маріупольське ТУМ відзначило 215-річчя зруйнування Запорізької Січі, а також були відкриті перші українські класи в СШ №66 і 69. Він створив в Маріуполі міське відділення Руху за перебудову (у майбутньому НРУ) і відновив діяльність ОУН, перервану репресіями червоного окупанта.

Любомир Гудз був співголовою Донецького Братства ветеранів ОУН -УПА, почав писати спогади, які не встиг закінчити, бо останніми роками важко хворів – дались взнаки роки воркутинской каторги.

За останні 20 років жодні патріотичні збори або мітинг не обходився без Л.Гудза. За його участі в квітні 2010 року в Маріуполі почала діяти Українська греко-католицька церква. Вже будучи хворим, приймав у себе бійців добровольчого батальйону "Свята Марія".

 Мабуть, немає в Маріуполі людини, що мала б такий багатий досвід національно-визвольної боротьби, як Любомир Гудз. Він помер 9 квітня 2015 року - лише дві години не дожив до визнання Верховною Радою учасників ОУН-УПА борцями за незалежність України.