Шаховий турнір на підтримку ЗСУ.

Шаховий турнір на підтримку ЗСУ.

Місто Ходорів. Школа мистецтв.

В День матерів і в день пам’яті та примирення, 8 травня 2022 року почався міжобласний шаховий турнір на підтримку Збройних Сил України.

«Рускій мір» скаженіє, бомбардує ракетами села і міста, а ми мовчки пересуваємо фігури, пішаки, і міркуємо, як приблизити День перемоги над рашизмом.

Росія руйнує заводи, тустанції, інфраструктуру і убиває, насилує, гвалтує людей. А в людини має бути все прекрасним, і голова, і плечі, і руки, і ліва нога. На стіні вісить анатомічний атлас: клітини, тканини, органи – на шахівниці пішаки і поля. Кожен шахіст, маючі здорові суглоби, скелет і мускули, нормальну психічну систему, пильно дивиться і думає над кожним ходом, - а серденько тьохкає, легені хвилюються. Мистецтво потребує жертв. Слони можуть розтоптати коней – та коні спритно скачуть галопом і знищують російські тили. Кістяки путінської армії наркоманів і алкоголіків терплять фіаско. Ворог, дуже довший, на нього працюють в неволі окуповані народи імперії, бідні і немудрі, зазомбовані пропагандою мракобісних лідерів-орків, люди заблудилися в історичних реаліях сьогодення. Нерви натягненні неначе дроти. Гра триває. Хочеться виграти. Нічия. Пат. Час головний суддя. Тиша. Митці школи мисткцтв змалювали матір Батьківщину, Стеллу Незалежності і Оранту – вони оберігають наш спокій і благословляють український народ на європейську доброчинність. «Працювать, працювать, працювати – в праці сконати», - Іван Франко.

Злочини рашистів будуть покарані. Путін гавкає, а нам своє робить – зміцнювати Збройні Сили України, і любити поезію Василя Стуса: «На Лисій горі догоряє багаття нічне…».

Василь Стус – На Лисiй горi догоряє багаття нiчне…

На Лисiй горi догоряє багаття нiчне,
I листя осiнне на Лисiй горi догоряє,
а я вже забув, де та Лиса гора, i не знаю,
чи Лиса гора впiзнала б мене.
Середина жовтня, пора надвечiр’їв твоїх,
твоїх недовiр i невiр i осiннього вiтру.
I вже половина життя забуваеться. Грiх
уже забувається. Горе i радiсть нехитра.
Середина жовтня — твоїх тонкогорлих розлук,
I я вже не знаю, не знаю, не знаю, не знаю,
чи я вже помер, чи живу, чи живцем помираю,
бо вже вiдбринiло, вiдквiтло, вiдгасло, вiдграло навкруг.
Та досi ще пахнуть тужливi долонi тобi,
I губи гiркi аж солонi i досi ще пахнуть,
I Лиса гора пролiта — схарапудженим птахом,
I глухо, як кров ув аортах, надсадно гудуть голуби.

Підготував матеріал:

Учасник турніру

Михайло Захарків