Де той Дрогобич? (плюс відео на сайті)

Де той Дрогобич? (плюс відео) Питання «Де той Дрогобич?» можна поставити у двох площинах – і як ностальгічне (де той Дрогобич, який колись був містом?) і як локаційне (де ж знаходиться Дрогобич?). Паралельно з питанням «Де той Дрогобич?» піднімалися і інші, надзвичайно важливі питання, а все це проходило під час дискусії «Розвиток малого і середнього бізнесу Дрогобиччини на базі історичної спадщини регіону», яка мала місце 12 листопада в Дрогобичі. - Під час виконання мікропроекту «Розвиток фірм навколотуристичного сектора польсько-українського транскордонного регіону на базі оборонної архітектури Першої світової війни» проведено аналіз туристичної та підприємницької інфраструктури нашого регіону, обговорено можливості використання історичної та культурної спадщини для економічного розвитку регіону, – зазначив у своєму вступному слові модератор дискусії Володимир Кондзьолка. – Реалізуючи цей проект разом із нашим партнером, Регіональною Господарською Палатою в Перемишлі, ми із здивуванням побачили, що на Дрогобиччині є всі складові елементи розвитку туризму на історичну тематику. Та як заробляти на історії в Дрогобичі? – цим питанням пан Кондзьолка зініціював двогодинну дискусію, участь в якій взяли представники влади, громадських організацій, релігійні діячі та волонтери, а також науковці та журналісти. Першим слово було надано отцеві Ігореві Цмоканичу, настоятелю церкви святих Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії в Дрогобичі. Власне отець Ігор і підняв питання «Де той Дрогобич?» в першому значенні – тобто, де той Дрогобич, який колись був? Інспірацією виступу священика стало прочитання книги корінного дрогобичанина Анджея Хцюка «Атлантида, або Місяцева земля» (знана ще як «Князівство Балаку»). Порівняно із Дрогобичем першої половини ХХ століття нинішнє місто насправді є великим селом, як би гірко та непатріотично це не звучало. В місті, на відміну від Львова, майже немає міської культури. Одна з причин – втрата самобутніх дрогобицьких традицій та культури. Колись Дрогобич називали «півтора міста», адже було воно наполовину українське, наполовину польське, наполовину єврейське. Зараз дрогобичан у третьому-четвертому поколінні залишилося дуже мало. Та ще гірше те, що дрогобичан у третьому-четвертому поколінні буде мало і через тридцять-п`ятдесят років, адже молодь продовжує втікати з міста – до Львова, Івано-Франківська, Києва, за кордон. Нечисленна верства свідомих своєї приналежності до міської культури дрогобичан не може впливати на значно чисельніше масу приїжджих з інших місцин. Отець Цмоканич порівняв Дрогобич із старою занедбаною дівою – і, як не дивно, не почув жодного слова осудження такого порівняння, а навпаки, щире схвалення. Володимир Ключак