У позові відмовлено!

У позові відмовлено!

Як і обіцяли, для шановного читача, публікуємо інформацію, щодо дідуся, який вимагав сто тисяч на свою користь від редакції газети «Гомін Галичини» через суд, отож...

Нагадаємо, дідусь Василька, Лисовець, звернувся до суду з вимогою про відшкодування шкоди. В суді першої інстанції було відмовлено, і 15 липня 2019 року було відмовлено у суді апеляційному.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 грудня 2018 року ПОСТАНОВОЮ від 15 липня 2019 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ встановив:

Згідно з п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності ( на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції.

Аналіз зазначеного національного законодавства та ст.10 Конвенції і практики її застосування свідчать про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

Цивільно-правовий захист честі, гідності та ділової репутації від певних висловлювань допустимий лише при дотриманні свободи думки і слова, вільного вираження своїх поглядів та переконань, закріплених в ст. 34 Конституції України, а необхідність обмежувати вираження думок є менш гострою стосовно публічних осіб.

Судом встановлено, стверджується матеріалами справи та (як вбачається зі змісту, як позовної заяви, так і апеляційної скарги) визнається самим позивачем, що публікації, які стали приводом та підставою для звернення позивача до суду з даним позовом, стосувалися поведінки та морального обліку, сина позивача (а не самого позивача), який є дорослою право- та дієздатною особою.

В той же час, не уповноважував позивача на звернення до суду за захистом його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України): доказів про це позивачем до суду подано не було і такі у матеріалах справи відсутні.

В публікаціях, зміст яких є предметом позовних вимог, саме син позивача (апелянта) фігурує, як особа, морально-ділові якості якого, як батька малолітньої дитини, яка потребує серйозного лікування, однак який «не розуміє, що Василькові потрібна допомога», автор цих публікацій ставить під сумнів.

За вище наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що наведене у згаданих публікаціях є лише оціночними судженнями, які лише опосередковано стосуються особи позивача (лише як батька дорослої та дієздатної особи, яка є фігурантом цих публікацій), та способом реалізація права на свободу слова, оскільки вільне вираження поглядів, передавання почуттів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через ідеї, висловлені іншими людьми.

Чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень: вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

П О С Т А Н О В ?? В:

       Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 грудня 2018 року- без змін.