2019-01-23 09:33:02
Рівно 100 років тому сталася подія, яку мало знають пересічні українці.
Гайдамаками отамана Волоха, за наказом Симона Петлюри, був заарештований полковник Петро Болбочан – командувач Лівобережного фронту армії УНР, екс-командувач Запорізького корпусу, один з творців українського війська, воєначальник, який звільнив від червоних Крим весною 1918-го.
Після його арешту, від армії УНР відвалилися окремі «добробати» (загони повстанців, як казали тоді – отаман Григор’єв, наприклад), армія УНР залишила Лівобережжя і більше туди не повернулася.
Чому його заарештували?
Про це волали в мемуарах всі соціалісти з Директорії – в Болбочані вони бачили «Бонапарта», військового диктатора, який всіх їх притиснув би до нігтя. Враховуючи те, що всі вони щойно повалили гетьмана Скоропадського…
А чи були в них підстави так вважати?
Були.
Болбочан був заарештований після наради з Миколою Міхновським – творцем ідеї українського націоналізму і одним з лідерів партії хліборобів-демократів.
Міхновський привіз Болбочану ідею об’єднання зусиль партії хліборобів-демократів (буржуазних націоналістів, ще одним лідером цієї партії крім Міхновського, був Дмитро Донцов) і військових, з метою повалення Директорії УНР.
Навіщо було валити Директорію?
Валячи гетьмана Скоропадського, Директорія робила ставку на «беднєйших», тобто міський і сільський люмпен.
Директорія обіцяла роздати землю всім порівну, замість земельної реформи гетьмана.
Директорія обіцяла припинити «пограбування трудящих мас багатіями».
Директорія обіцяла замиритися з Москвою на взаємовигідних умовах.
Нічого не нагадує?
Найгірше – Директорія кинулася втілювати свої безумні ідеї в життя.
В реальності, все звелося до того, що середній клас (підприємців та сільських куркулів і середняків) відсунули від керування державою, у куркулів (в подальшому – опори руху отаманів) відібрали зброю і обклали їх податками.
В армії розвернулася соціалістична агітація (від більшовицької вона відрізнялася лише назвою і мовою).
З армії вигнали «гетьманців і панівний клас» – кадрових офіцерів з освітою, і на ротах опинилися вчорашні унтера (сержанти).
До того – Директорія відверто підігравала більшовикам: не визнавала наявності війни з Росією, повторювала більшовицьку маячню ніби проти армії УНР воює «Українська червона гвардія», випускала з в’язниць заарештованих більшовиків…
Це були соціалісти.
Популісти, говорячи мовою сучасною.
Борці за все гарне проти всього поганого. Вони пообіцяли громадянам «придушити гнобителів». Що незрозуміло?
Україна за цих умов була приречена.
Це бачили хлібороби-демократи.
Це бачили військові.
Поїздка Міхновського до Болбочана була актом відчаю, після повалення гетьмана Скоропадського катастрофа України була справою часу. Та Міхновський ще сподівався поповнити війська «хліборобами» – куркулями і середняками, мужиками яким було що втрачати і які вже мали досвід Світової війни за плечима.
Сподівався відбитися від ворогів.
Арешт Болбочана урвав ці наміри.
Міхновський мусив ховатися в Кременчуку і на Кубані.
Донцов – виїхав за кордон.
Невдовзі заколот проти Директорії влаштував отаман Оскілко – так само невдало.
А потім, у листопаді 1919 р., коли залишки Дієвої армії УНР були затиснуті між поляками, білими і червоними, отаман Волох який заарештовував Болбочана, вкрав залишки державної скарбниці УНР і увів гайдамаків здаватися більшовикам. Якийсь час Волох ще служив червоним.
Гадаю, десь там у червоних він зустрів і Володимира Винниченка – голову Директорії в часи арешту Болбочана.
В той час коли Дієва армія УНР ще опиралася червоним в союзі з поляками, Володимир Винниченко ледь не став заступником ради міністрів червоної УРСР.
100 років тому стався початок кінця незалежної України.
Варто про це пам’ятати.
І робити висновки.
«Ворог найкраще маскується під ліпшого друга» і «хто хоче все і зразу – отримує нічого і помалу»
джерело: Український світ