2016-03-06 19:47:19
Той день, що буває раз на чотири роки, мав гарне завершення в Дрогобичі. Саме 29 лютого в театрі “Альтер” та однойменному Творчому об’єднанні вирішили влаштувати незвичний вечір, дещо навіть епатувати “посполитих” і “добропорядних” своїх дрогобичан (лапки тут саме тому, що йдеться саме про квазіпосполитих). Про що я? Про читання п’єс Леся Подерв’янського, ставлення до яких в нашому постсовковому, посттоталітарному (що хоче вдавати з себе надто цнотливого) соціумі коливається від цілковитого несприйняття й обурення до розуміння, що це все ж – література, хоча й певною мірою непроста й епатажна… Мабуть тому, досі в місті говорять і дискутують про дрогобицьке 29 лютого нинішнього року, й в інтернетіпишуть про це…
Останній лютневий день високосного 2016-го подарував дрогобичанам небуденну резонансну подію й зайвий раз нагадав про існування непересічного театрального колективу, що зветься “Альтер”…
Й нічого не сталося, ніщо не завалилося, й навіть пікетів не було, та й злісні
“критики”, на кшталт отого колишнього ідеолога КПУ-КПСС з Борислава не прийшли…
Глядачі-слухачі ж не лише не розчарувалися, а й досі обговорюють подію останнього понеділка лютого, до того ж такого понеділка, що наступного разу трапиться лише через чотири роки.
Ті ж, в кого ще були певні сумніви, переконалися, що Подерев’янський – письменник справжній, що займає осібне місце в модерній літературі, й прочитаних на віллі Яроша творах обсценна лексика – не головне, це – один з художніх засобів, одна з фігур мовлення. Чого не дано зрозуміти авторові текстику “Дрогобич – місто матюкливе. До речі зоїл той, якого називають на Дрогобиччині в журналістських колах “гробарем”, – випускник Вищої партійної школи КПУ в Києві й нашого філфаку, та все одно знається хіба на ідеолоґемах й нічого не петрить ні в літературі, ні в мистецтві.
Так само, це вже по читаннях і появі світлин з події у соціальних мережах дехто почав ганити й постмодернізм, теж добре не усвідомлюючи, що це, й сором’язливо заявляючи, що українці не лаються тощо…
Насправді ж, п’єси Леся нині, коли зрагуління лише поглиблюється, коли сноби вкупі зі жлобиками та рагулькАми оточують з усіх сторін, вельми актуальні. А ще сповнені тонкого гумору, приправленого майстерним стьобом… Гарний вечір подарував “Альтер” краянам. Цікавим моментом було й читання “Утопії” глядачами. Було весело, видовищно, цікаво й невимушено.
Все це – на світлинах Олександра Максимова.
Ну а на завершення – декілька цитат.
Леся Подерв’янський:
“Спілкуючись з дебілами, сам точно станеш дебілом, і навпаки.
Безперечно, воно є дуже важливим, адже ще з дитинства формує людину як особистість. Впливаючи один на одного, люди вибудовують себе. Спілкуючись з дебілами, сам точно станеш дебілом, і навпаки. Все це взаємопов’язано. Безперечно, усілякі генетичні штуки теж відіграють певну роль. Але ніяка генетика не врятує від поганого оточення. А чи визначає свідомість буття – сказати важко, тут можна трактувати по-різному. Я, наприклад, завжди вважав, що головною все одно залишається естетика. Саме вона є первинною у ставленні до буття.”
“…найбільше я боюся обісратися перед самим собою. Боюся десь щось зробити не на тому рівні, який я сам вважаю потрібним. ”
“Терпіти не можу людську тупість. Її параметри надзвичайно безмежні, але тупість завжди залишається тупістю. Навіть ерудована людина може підпадати під цю категорію. Буває, хтось як енциклопедія, видає на гора купу цитат, а власної думки не має. Такі люди схожі на глухарів, що токують – їх неможливо зупинити, краще просто відійти у бік. ”
Дослідниця лексикології української мови, доктор філологічних наук, професор Києво-Могилянської академії Орися Демська (наша краянка, до речі):
«Українці є абсолютно нормальні. В їхньому лексиконі є як висока лексика, так і низька. І вони знають, що залежно від ситуації її можуть вживати. Ми йдемо до театру й одягаємо гарну сукню, але коли ми йдемо спати, то одягаємо також гарну, але нічну сорочку. І в нічній сорочці ми не ходимо до театру, а в театральній сукні ми не спимо. Українці є нормальні, і в них є все: і позитивне, і негативне, і високе, і низьке, і брутальне, і сакральне».
«Ми беремо тексти, де ми маємо нецензурну лексику і дивимося, хто нею розмовляє. Скажімо, може бути герой, який не вміє по-інакшому. Я не думаю, що ми маємо хоч один текст в Україні, де авторська мова є нецензурною. Тільки дуже поганий автор, виводячи свого героя з соціальних низів, в уста вкладає йому високу мову. Добрий автор показує світ і провокує цей світ.»
«Навіть пані Леся (Ставицька – Ред.) в одній своїй статті зазначала, що посттоталітарні суспільства дуже боязкі щодо обсценізмів. Але це не єдина причина. Коли я вчилася в інституті, то деякі філологині ні з обуренням казали: «В українській мові нецензурних слів немає, не було й бути не може». Це приблизно так, як колись в Радянському Союзі сексу не було, тільки діти звідкись бралися. Це психологічна неготовність і, напевно, показна цнотливість».
Світлини Олександра МАКС??МОВА
Марко Порецький
джерело: газета Майдан
