Офіс Антіна Мухарського: Заповіти

Ми плануємо листопад і наступне літо, не знаючи, який ранок у нашому житті може стати останнім.
 

Є лише один спосіб трохи приборкати цей страх: уявити, що найгірше вже сталося, і продумати все до дрібниць.
 

Тому ми з Антіном склали заповіти й обговорили, як і де хочемо бути похованими. Якщо помру першою, хотіла б, аби він розвіяв мій прах в одному особливому для нас місці, де ми були щасливі. І ввімкнув Френка Сінатру, Елвіса Преслі, Джулі Лондон, старе американське кантрі.
 

Мене дуже тягне до Америки 1950-х - і до картинки, і до настрою тих років. До післявоєнного часу, коли людям знову хотілося облаштовувати побут із задоволенням: вдягатися, танцювати, запрошувати одне одного на вечерю, вибирати речі не лише задля користі, а й заради радості від них.
 

Я закохана в дрібниці тієї епохи: інтер'єри, меблі, кухні, посуд, автомобілі, сукні в горошок. Мені подобається час, коли тостер намагалися зробити привабливим, а повсякденні речі мали стиль.
 

І ще обожнюю тодішні світлини. Люди на них ніби хотіли залишитися вродливими не лише для себе тієї миті, а й для тих, хто колись дивитиметься на них через багато років.
 

Мабуть, тому я так люблю фотосесії і вже обрала кілька своїх портретів, які хотіла б залишити після себе. Цей - знятий на балконі цьогорічного липневого Києва під акомпанемент ППО.
 

На цій світлині саме та жінка, якою я себе відчуваю.
 

Попри все ми з Антіном плануємо дожити до його 120 і моїх 101 - з ясною головою, рівною поставою (скоро таки змушу себе до силових вправ) і яскравою ерекцією. Можливо, після 85-ти з цікавості випробуємо Віагру.
 

А у вас є портрет, який ви самі обрали б для свого пам'ятника на цвинтарі?
 

Той, на якому ви схожі саме на себе. Який ваші онуки колись показували б своїм онукам зі словами: «Ось такою була моя бабуся».

Дай Боже, щоб це знадобилося років через п'ятдесят.
 

7 листопада у Києві я хочу провести камерну зустріч для десятьох панянок. Залишилося сім місць. Мій візажист підбере кожній її червоний і трохи підправить макіяж, улюблена фотограф зробить персональні портрети, а ми кілька годин проведемо разом за приватною розмовою. І кожна отримає мою нову книжку «Червона помада. Розкіш бути собою» з автографом.
 

Хочу, щоб кожна пішла звідти з кадром, яким ще багато років хотітиметься милуватися і думати:

«Яка ж я гарна».
 

Якщо ви панянка - не проґавте нагоду, а якщо пан - подаруйте коханій квиток. Вона повернеться до вас красива і щаслива. У студії є генератор. 
 

КВИТКИ: www.ukrideabook.com.ua