Чи можна виграти війну за нашу свідомість?

2026-05-26 23:33:47

Лідія Смола: Спирайтесь на сенси, оточення і власне тіло

Масована атака дронів на Москву у відповідь на жахливі обстріли Києва посилила моральний дух українців, зробивши їх ще стійкішими в боротьбі за виживання нації. Наскільки вистачить цього внутрішнього заряду? Експерти сходяться на думці, що ненадовго, адже дим у московському небі розсіявся, а когнітивна війна триває. На що вона спрямована і чим відрізняється від пропаганди — у спеціальному проєкті Українського кризового медіа-центру «Спитай у…» розповіла професорка НТУУ «КПІ», докторка політичних наук, політична аналітикиня та сертифікована коучка Лідія Смола.

Що під ударом

Рабство не перестало існувати. Я не говорю про торгівлю людьми. Йдеться про рабство в широкому сенсі — психічне рабство. Сьогодні вже не потрібно поневолювати тіло людини. Достатньо поневолити її психіку, і тоді тіло виконуватиме дії, які шкодять самій людині, але вигідні тим, хто впливає на її свідомість.

Алгоритми соціальних мереж побудовані за принципом бульбашки. Якщо раніше, до появи соцмереж, у нас були ЗМІ, які виступали монополістами й могли поширювати інформацію для певної аудиторії, то соціальні мережі створювалися для того, щоб усі спілкувалися з усіма. Але сталося так, що в соцмережах «свої» спілкуються лише зі «своїми». Формування таких бульбашок створює ілюзію більшості та відкриває можливості для впливу. Тобто соціальні мережі стали дуже зручним інструментом для ефективного використання методів когнітивної війни.

Пропаганда завжди намагалася емоційно зарядити людину — іноді навіть позитивно, консолідуючи суспільство. А когнітивна війна працює вже з самим процесом мислення і тим, як ми ухвалюємо рішення.

Якість нашого життя визначається питаннями, які ми собі ставимо. У будь-якій незрозумілій чи невизначеній ситуації я питаю себе: «Що я тут не розумію? Кому це вигідно? Яке першоджерело?» І тут є вкрай важливий момент: я завжди допускаю, що можу помилятися. Тобто я не просто даю собі право на помилку — я не чіпляюся сліпо за власні переконання.

Невизнання помилки й уперте тримання за свої переконання — це дуже егоцентрична позиція. Я говорю про те, що, можливо, я маю рацію, але можу й помилятися. Головне завдання когнітивної війни — переконати людей у тому, що істини не існує. Саме це, на мою думку, породжує зневіру. Людина без опори стає дуже вразливою: нею легко маніпулювати, її легко розхитати.

Тому, безумовно, істина існує. Розуміння того, що відбувається, — основа нашого співіснування. Якщо всі брешуть і правди не існує, тоді втрачається сенс нашого існування. Ми повертаємося до принципу «людина людині — ворог», до війни всіх проти всіх. І саме це є однією з головних цілей Росії.

Як протидіяти когнітивній війні?

Це можливо, якщо змінити парадигму взаємодії з інформацією. Європейські уряди вже намагаються певним чином зобов’язати власників великих соціальних мереж відкривати свої алгоритми та бази даних, ухвалюються відповідні законодавчі акти.

На мою думку, краще говорити не про протидію дезінформації, а про своєрідне психологічне щеплення. Що я маю на увазі? У дитинстві ми всі отримували щеплення від поліомієліту: організм отримував мікродози хвороби та виробляв імунітет. Так само потрібно показувати людям мікродозами механізми маніпуляцій і поширення фейків. Важливо не демонструвати сам фейк, а пояснювати механіку маніпуляції. Тоді в певний момент людина скаже: «Я знаю, як це працює», — і не вестиметься на примітивні ІПСО.

Звісно, потрібне і державне регулювання. Але також важливо повернутися до таких понять, як соціальний капітал і репутація. Мені подобається поняття «репутаційний хаб», і я хотіла б, щоб воно набуло популярності. Люди не можуть перевіряти кожен факт — це виснажує. Саме тому фактчекінг часто не працює: когнітивне виснаження робить постійну перевірку інформації неможливою. Але якщо людина знає, що існує певний надійний осередок або майданчик, якому вона довіряє, то звертатиметься саме туди.

Поки людство не усвідомить, що джерела інформації безпосередньо пов’язані з особистою свободою та безпекою, воно й надалі стикатиметься з такими загрозами.

Що може допомогти не ламатися під тиском тривожних новин і подій?

Як залишатися внутрішньо стабільною під час війни? Як, перебуваючи в стані сильних емоцій, відрізнити маніпуляцію від правдивої інформації? Я би почала з визначення точок опори. Є відомий вислів: «Дайте мені точку опори — і я переверну світ». Насамперед такою опорою має бути власне тіло. Потрібно давати собі час на сон, відпочинок, інформаційний детокс, навіть у найважчих умовах. Ми повинні піклуватися про своє тіло, хоча часто нехтуємо цим. А це надзвичайно важливо.

Другою точкою опори є сенс. Є прекрасна книга, яку я рекомендую всім — особливо зараз. Це книга Віктора Франкла «Людина в пошуках справжнього сенсу». Франкл писав: якщо людина розуміє, заради чого живе, вона здатна пережити майже будь-яке «як».

Хочу згадати свою подругу з Харкова. Коли ракета влучила в їхній будинок, квартира фактично була знищена. Вони переїхали під Київ, почали життя майже з нуля. Але вона дуже активно зайнялася волонтерством: збирає кошти на автомобілі для фронту, особисто відвозить їх військовим. Вона змістила фокус своєї уваги, і її опорою став сенс — боротьба з ворогом, який зруйнував її дім.

Також важливо створювати невеликі спільноти й відмовлятися від потреби постійно читати всі новини. Потрібно частково відгороджуватися від інформаційного шуму, щоб мати можливість зосередитися на тому, що справді важливо. Стійкість — це ще й про гнучкість у сприйнятті викликів. Для кожного це індивідуально, але загалом опорами є оточення, сенси та власне тіло.

Треба візію, а не «позитивчик»

Наші медіа й влада часто припускаються помилки, намагаючись постійно подавати «позитивні новини» — про «каву в Криму», про «два-три тижні» тощо. Спроба заколисати суспільство зрештою призводить лише до фрустрації. Чим вищі очікування, тим болючіше падіння.

Тому я говорила б не про штучний позитив, а про візію майбутнього. Коли після «Утро Москвы» співали «Москва горить», коли з’являлися меми та картинки про палаючий Кремль — це була візія нашої перемоги. Так, попереду буде дуже багато проблем. Ми зіткнемося з величезними викликами як країна, що пережила страшну екзистенційну війну. Але ми повинні говорити про те, що перемога неодмінно буде.

Відео - за посиланням

Розмова відбулася у рамках проєкту “Об’єднані правдою” за підтримки Canada Ukraine Foundation

 

джерело: власне