Кластери, кадри і стратегія: як громадам пройти тест ЄС?

2026-04-04 10:28:42

Пресцентр УКМЦ

02.04.2026, 11:10

Україна наближається до нового етапу євроінтеграції — етапу, який вимагає не лише політичної волі, а й глибокої інституційної зрілості. Йдеться про отримання бенчмарків до переговорного розділу 22, що охоплює регіональну політику та координацію структурних інструментів Європейського Союзу. Фактично це один із ключових розділів, який визначає, наскільки держава здатна ефективно управляти фінансовими ресурсами ЄС, спрямованими на розвиток територій. Ці вісім контрольних показників перевірять здатність нашої країни управляти цим ресурсом. А яким є внутрішній погляд на те, чи готові ми працювати сьогодні за новими правилами? В цьому разом із регіональними журналістами у форматі колективного інтерв’ю спробували розібратись директор з розвитку Українського інституту міжнародної політики Ростислав Томенчук, директор директорату багаторівневого врядування Міністерства розвитку громад і територій Микола Рубчак та керівник Всеукраїнської асоціації об’єднаних територій громад, міський голова Новоукраїнки Кіровоградської області Олександр Корінний. На перший погляд, бенчмарки можуть здаватися технічними та складними для розуміння. Для пересічного громадянина це часто виглядає як набір формальних вимог. Однак у реальності ці показники є концентрованим відображенням тих критеріїв, які Європейська комісія щороку описує у звітах щодо країн-кандидатів. Якщо у звітах це кілька сторінок загальних рекомендацій, то бенчмарки — це деталізований план дій, що чітко визначає, які саме елементи системи державного управління мають бути створені або вдосконалені. Суть розділу 22 полягає у перевірці спроможності держави управляти структурними фондами ЄС. Йдеться не просто про отримання коштів, а про повний цикл їхнього використання: від стратегічного планування до звітування про досягнуті результати. У країнах Європейського Союзу ця система вибудувана таким чином, що фінансування розвитку територій відбувається через чітко визначені програми з прозорими правилами, довгостроковими пріоритетами та зрозумілими індикаторами ефективності. Особливість структурних фондів полягає в тому, що вони спрямовані на підтримку регіонів, чий рівень розвитку є нижчим за середній у ЄС. Це означає, що Україна, як майбутній член Союзу, потенційно може отримати значні ресурси для модернізації інфраструктури, розвитку економіки та підвищення якості життя громадян. Проте разом із цим виникає ключова вимога — здатність ефективно управляти цими коштами. На відміну від міжнародної технічної допомоги, яка часто реалізується через зовнішні організації і не проходить через державний бюджет, структурні фонди передбачають іншу логіку. Кошти надходять безпосередньо до бюджету країни, і саме національні інституції відповідають за їхній розподіл, використання та контроль. Це вимагає високого рівня інституційної спроможності, прозорості та підзвітності. Сьогодні Україна лише формує цю систему. Однією з головних проблем є відсутність цілісного підходу до планування та реалізації програм розвитку. Часто рішення ухвалюються ситуативно, а громади дізнаються про можливості фінансування вже на етапі, коли часу на підготовку якісних проєктів майже не залишається. У країнах ЄС ситуація принципово інша: там конкурси оголошуються заздалегідь, із чітко визначеними пріоритетами та бюджетами, що дозволяє місцевій владі готуватися системно. Ще одним важливим елементом є принцип партнерства, який є фундаментальним для політики згуртованості ЄС. Він передбачає, що до процесу управління програмами залучаються не лише органи влади, а й представники місцевого самоврядування, бізнесу та громадянського суспільства. У Європі такі партнери не обмежуються консультаціями — вони входять до складу моніторингових комітетів і несуть спільну відповідальність за реалізацію програм протягом усього періоду їхньої дії. В Україні цей підхід лише починає впроваджуватися. Наразі взаємодія з громадськістю часто має формальний характер і не передбачає реального впливу на процеси прийняття рішень. Водночас без повноцінного впровадження принципу партнерства ефективне управління структурними фондами буде неможливим. Серйозним викликом залишається кадровий дефіцит, особливо в малих і середніх громадах. Фахівців, здатних розробляти, реалізовувати та адмініструвати проєкти, сьогодні бракує. Ця проблема посилюється процесами урбанізації та міграції, які прискорилися через війну. Молодь виїжджає за кордон або переїжджає до більших міст у пошуках кращих можливостей, залишаючи громади без необхідного людського ресурсу. У цих умовах особливої ваги набуває питання підготовки кадрів та створення нових форм співпраці. Одним із перспективних напрямів є розвиток міжмуніципального партнерства та кластерного підходу. Багато проєктів — особливо у сферах екології, туризму чи охорони здоров’я — не можуть бути ефективно реалізовані в межах однієї громади. Вони потребують координації на ширшому територіальному рівні. Кластерний підхід дозволяє об’єднувати ресурси, знання та можливості кількох громад для досягнення спільних цілей. Це особливо важливо в контексті післявоєнного відновлення, коли конкуренція за ресурси буде високою, а вимоги до якості проєктів — ще вищими. Водночас важливо розуміти, що політика згуртованості ЄС не є уніфікованою. Вона враховує специфіку різних територій — від прифронтових регіонів до гірських чи віддалених районів. Це означає, що Україна повинна розробити гнучку систему планування, яка дозволить адаптувати інструменти розвитку до конкретних умов. У цьому контексті важливим є також продовження реформи децентралізації та чітке розмежування повноважень між різними рівнями влади. Принцип субсидіарності, який лежить в основі європейської моделі управління, передбачає, що рішення повинні прийматися на тому рівні, де вони можуть бути реалізовані найбільш ефективно. Для громад це означає необхідність переходу до стратегічного мислення. Вони повинні формувати комплексні програми розвитку, які охоплюють різні сфери — від інфраструктури до економіки та соціальних послуг. Лише маючи чітке бачення власних пріоритетів, громади зможуть ефективно залучати фінансування з різних джерел і поєднувати їх у єдину систему. Зрештою, виконання бенчмарків розділу 22 — це не лише технічне завдання у межах переговорного процесу з ЄС. Це глибока трансформація підходів до управління розвитком країни. Вона вимагає зміни мислення, підвищення професійного рівня управлінців та створення нових інституційних механізмів. Україна вже зробила важливі кроки у цьому напрямку. Проте попереду — складна і тривала робота. Від того, наскільки успішно вона буде виконана, залежить не лише доступ до фінансових ресурсів ЄС, а й здатність держави забезпечити сталий розвиток своїх регіонів та підвищити якість життя громадян. Захід відбувся у рамках проєкту “Євроінтеграція: просто про складне” за фінансової підтримки Міжнародного Фонду “Відродження” ГРОМАДИМІЖНАРОДНИЙ ФОНД "ВІДРОДЖЕННЯ"РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОКУКРАЇНА-ЄС

Оригінал статті - на сайті Українського кризового медіа-центру: https://uacrisis.org/uk/klastery-kadry-i-strategiya-yak-gromadam-projty-test-yes

джерело: власне