Вірші київського поета Євгенія Юхниці

2023-03-02 00:00:16

Вірші київського поета Євгенія Юхниці

 

Ми посіємо вербену,

як закінчиться війна.

Витримає й спеку денну,

й ніч, якщо та затяжна.

Березень – на те і місяць

лікарських розсійних трав.

Зійдуть квіти - кличні вісті,

Час для Перемог й пера.

 

19.02.2023р.

 

Життя трималося й тримається на жінці.

Її сатинній тепломові, на терпінні.

На підбадьоруючій дружній інтуїції.

Сторукній праці прибиранням і кормлінням.

...Й ще додалося …воювати з блискавицями.

І жінка – воїн, і стрілець, і медикиня.

Солдат, і жовнір, в чоловічій ролі гідній!

Якщо потрібно, стане і до кулемету.

Будь-ким, найкращою, заслоном, амулетом.

 

18.02.2023р.

 

 

В Україні збігаються назви й події.

Назвали «Чернобилем» – так і болить.

В Житомирі – й хлібчик і мирно, дозвілля.

Не спиш у Херсоні – кров п’ють комарі.

…А найменували один місяць – лютим.

І дійсно: зла й люті не зможем забути…

 

17.02.2023р. ("До Дня повномасшабного вторгнення россійська в Україну, 24 лютого")

 

 

На базу, коли з бою,

Її усмішка -

Неначе доньки, мами, вчительки, дружини.

Стрільчину Зою,

Капітан їх дужий,

Поставив на папери необхідні й цінні.

 

І Зоя вибігає, коли хтось вертається.

І вижившим дарує погляд часу –

Шанований, від батьківщини-щастя.

 

14.02.2023р.

 

 

 

 

Бабуся у воєнкоматі – непохитна:

-Убили доню, зятя, розірвали дім.

Й мобілізовані застигли желатином,

Ловили кожне гасло бабці з Люботина:

-А я дивилася їх «Огоньки́» й новини.

Тож, розступіться, й дайте зброю, сильну.

 

14.02.2023р.

 

Який же скарб, в її палкім обличчі,

До чоловічих снів – запарував.

Здало́сь, ти знаєш – що я кличу, кличу,

...Й до мене  - вийшла, без надій і прав.

Знаки́ з очей, із постаті, духмяні,

Нас - чарували, баяли обох.

...На мить... спинилась...:

-Ти ...не росіянин?

-Ні, ні...

І знов - у жінці зсяяв Бог!

 

05.12.15 р

 

Поглянь, поглянь, усюди сонечки і сонечки.

І так радіють, як сприймаєшь їх тепло.

Я вас кохаю, українські амазоночки!

Ковтаю подихи,  і позір,  і «алло?».

 

Ось, чоловіче шанування  віршем стелиться:

Зайняти вас! Підно́сити!  і ...цьом.

...Красунями, розумницями, ще́мницями -

За щастя називатись віршуном!

 

07.03.14 – 16.06.21рр.

 

Не погляд у неї – поезія!

Брусниця, колядка, наве́снена.

Дарує обіцянку-настрій

І впевненість, золотом, рясно -

Надію свою не залякувати,

Чекати подіями й спалахами.

 

20.05.21р.

 

Печуть пиріг для мами діти.

Усі у борошні, чи квітах.

Ваніль, кориця йде у діло.

«Йой, ай... Аби не підгоріло!..»

 

Батько: «Чуєш, пахне шкварками?»

…Мамця ж, з усмішкою гарною:

«В нас – найкращі кухова́рики!»

05.03.21р.

На барвистій родючій землі, українка,

Де у яблучках – вишеньки і голубинька,

Доглядає красою сади і будинки,

І співає зорею старання і втіхи.

Де не про́йде – віршуються справи і казка,

Де подихає – літо бажань і кохання,

Пригорне́ -  і парують річки струменясті,

Поцілує – і гори квітують чабанні.

І чарує,

Чарує,

Чарує!

 

11.12.15 р.

 

Попереду - весна сільськогоспо́дарська.

Рілля зерно чекає з рук умілих й совісних,

Рук чоловічих, рук-стожил достатніх.

…Та, як у 41-ому геста́пному –

Жінкам – тварини й овічни́к, хлів, трактори.

І черевички їх - стежинко-топтарі.

 

Тисячоліття так: господар – на війну.

Золотокоскам – озимину і ярину.

…Й тепер, жіночі руки всепідмі́нні -

Городину, дітей; …і вовна, і малинка…

 

10.02.2023р.

 

Із фотокартки усміхається дівчисько,

Якій попереду весілля, й ми в колисці.

Село і місто, і служіння, і ремонти.

Десятиріччями - оглушні гами, ноти.

 

Підхожу, а волосся зібране сріблясте:

Ще зранку порається мама, очі - ясні

І нестаріючі, неначе з фото класу.

 

30.04.21р.

 

З тобою - тільки уві сні,

На жаль. Але тепер – відверто

І донька, і нестримний син,

Обоє, поруч, й без концертів…

 

Ми ображались. Ти – ще більше.

Тепер – підказуєш: у вірші,

У погляді на щось. У думці.

Але чомусь - у тій же хустці…

 

05.03.21р

за матеріалами:

Слободянюк Зоя Василівна

джерело: власне