Наталія СТАРЧЕНКО, докторка історичних наук, старший наукова співробітниця Інституту української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського НАН України По смерті Казимира у 1492 р. за попередніми його домовленостями з литвинами і поляками один його син Олександр мав стати великим князем Великого князівства Литовського, а інший Ян Ольбрахт – королем Польської Корони. Тож персональна унія, яка об’єднувала дві держави особою спільного володаря, розпалася. На той час ще одному Казимировому синові Владиславу, хоч і не без допомоги зброї, але дісталися таки угорська та чеська корони. Наймолодший братик цих успішніших Казимирових спадкоємців Фридерик, не маючи шансів на престол володаря – вибудовував церковну кар’єру, ставши у 1488 р. краківським єпископом, а у 1493 досягши найвищої сходинки в католицькій Церкві Польского королівства – гнєзненьского архієпископства – та отримавши від папи місце кардинала. Усім трьом братам дісталося лихих слів від давніх істориків, особливо від Меховіти. Янові Ольбрахтові, мужньому воїнові та добре освіченій особі, який володів латиною краще від багатьох професорів, – за непогамовні амбіції та нерозважні рішення. Олександрові – за загальну слабкість як на володаря, інтелектуальну (зокрема погане володіння латиною) та фізичну, одним словом, за те, що був Ягеллоном “слабшого пошиву”. Фридерика, як і Яна Ольбрахта, критикували за тиранський характер та любов до мирських утіх, глухо натякаючи, що обидва померли від “французької” хвороби: кардинал у віці 35 років (1503), неодружений і бездітний польський король – досягши сорока двох (1501).
На рік старшому від Фридерика Сигізмундові на початок 90-х років XV ст. сподіватися на достойний вакантний трон у досить великому спадку династії Ягеллонів не доводилося. Однак цей факт не міг не турбувати його матір, яка разом із архієпископом Фридериком запропонувала у Вільні в березні 1495 року план – передати Сигізмундові Київське воєводство на правах окремого князівства (Київське князівство було фактично зліквідованого після смерті князя Семена Олельковича у 1470 р., від 1471 маючи очільниками не удільних князів, а намісників володаря). Оскар Галецький припустив, що таким чином ініціатори цієї ідеї планували утворити окреме руське князівство для захисту кордонів Ягеллоного спадку, в результаті чого мала постати триєдина унія. Утім, прямих фактів на підтвердження цих міркувань, на жаль, немає. А тим часом ця історія виявила багато цікавих моментів, що стосувалися характеру влади у Великому князівстві Литовському.
Водночас із королевою-матір’ю навесні 1495 року до Олександра прибули посланці від Яна Ольбрахта і самого Сигізмунда. Янові Ольбрахту йшлося не лише про влаштування долі молодшого братика, а й про спільні дії з великим князем по захисту південних кордонів та про тіснішу унію між Великим князівством Литовським і Польським королівством. У відповіді Олександра братові-королю звучало, що розмови про унію між володарями та панами тих земель мають провадитися “без образи честі і без шкоди для обох держав”, себто на рівноправних умовах. Водночас кілька разів підкреслювалося, що великий князь може діяти лише за згодою панів-рад. Цей документ засвідчував, що важливі справи, які стосуються всього Великого князівства Литовського, тепер вирішуються не лише володарем, а й “політичним народом”, чи принаймні його верхівкою. Згрубша кажучи, князівство переставало бути власністю правлячої династії, а отримувало статус “символічного тіла”-держави, відокремленого від володаря. Зрозуміло, що питання виділення Сигізмундові частини Князівства сам Олександр вирішити вже не міг, а сейм, скликаний до Берестя у березні 1496 р., категорично заперечив проти реалізації цих династичних планів. Проти виступив і тесть Олександра, великий московський князь Іван ІІІ, який у травні 1496 року писав до доньки Олени, щоб вона радила чоловікові не виділяти Сигізмундові Києва та інших міст, бо тоді подружжя матиме серйозні проблеми у майбутньому, які мав зі своїми братами сам Іван ІІІ. “Турботливий” батько, який сам мав територіальні претензії до Великого князівства, насамкінець зауважував, щоб дочка говорила про це з чоловіком від свого імені, не згадуючи імені свого порадника.
Врешті, Віленський сейм 1496 року, на який прибули посланці від Яна Ольбрахта з повторною пропозицією про виділення частини для Сигізмунда, погодився хіба на грошове відшкодування для королевича. Так був похований план створення окремого Київського князівства, що виник в межах династії. Далі розпочали розмови про величину виплат для Сигізмунда, дуже цікаву з точки зору уявлень Ягеллонів про свої права й обсяг своєї влади. Так великий князь Олександр у квітні 1496 р. писав до Яна Ольбрахта: у відповідь на претензії Сигізмунда він може відповісти лише те, що “те наше панство, велике князівство, ніколи не було ділене здавна, за наших предків. А якби ми й хотіли те вчинити для нашого брата, то панове рада наші і вся земля ніяк не хочуть того дозволити і допустити до горл своїх, і то кажуть завжди перед нами, що не звикли двох панів мати, бо того ніколи перед тим не бувало”. Врешті, Владислав і Ян Олбрахт вирішили виплачувати братові по 10 тисяч золотих щорічно та звернулися до великого князя Олександра, аби й він призначив відшкодування для Сигізмунда. У листі зазначалося: “Королі їх милості Угорський і Польських, зі своїх панств, які їм не отчизні, але дісталися їм щастям і добровільним обранням, забезпечили брата свого князя Жигимонта”, тож Олександр мусить “з отчизни та дідизни, з Великого князівства Литовського” як “пан і державця спокійний” подбати про брата. Попри те, що формально й Олександр обирався на володіння Великим князівством Литовським, його влада розглядалася братами як спадкова, на відміну від угорського і польського королів, які дістали свої корони через погодження своїх кандидатур із політичним народом – шляхтою. Нагадаю, що у Польському королівстві традиція обрання короля цілком оформилася у 80-х роках XIV ст., а, відповідно, й ставлення до держави як окремої від володаря сукупності її мешканців – політичного народу, що й делегує владу своєму обранцеві. В тексті Городельської унії 1413 р. вже говорилося і про обрання володаря у Великому князівстві Литовському. А у 1440 р. литвини самі “взяли” собі юного Казимира за великого князя.
Ці розмови про спадкову владу великого князя, що велися представниками династії, дисонували з реальністю. За підтримку своєї кандидатури на великокнязівський стілець Олександр змушений був видати привілей у 1492 р., згідно з яким всі важливі питання володар мав погоджувати з радою: у міжнародних стосунках, виборі урядників чи позбавленні урядів, при обдаруванні нерухомістю, щодо вироків у судових справах, видатків на утримання двору тощо. Себто Олександр поступався значною частиною своєї влади, причому в тих питаннях, які були традиційним інструментом володаря для формування кола своїх прибічників. Привілей містив і заборону володареві ув’язнювати шляхтича без судового вироку. Водночас привілей Олександра розширював владу великокнязівської ради, вузького кола осіб, що представляли переважно кілька родів литовської еліти. Тоді як у Польському королівстві все більшої ваги набирав шляхетський загал та його представництво: сталим елементом парламентської системи стають сеймики як зібрання усієї шляхти окремих адміністративних одиниць та Ізба посольська як представницька палата шляхти на сеймі поруч із сенатом – найвищими урядниками держави та довіреними особами монарха. Геть недовго залишалося до Радомського сейму 1505 року, який під тиском шляхти проголосить обов’язкову згоду Ізби на сеймові ухвали. Врешті, доля виявиться ласкавою до Сигізмунда, який по бездітній смерті великого князя і короля Олександра стане у 1506 р. володарем Великого князівства Литовського та Польського королівства, на 42 роки поєднавши своєю особою дві країни.
Схоже, що ідея спадкової влади Гедиміновичів на Велике князівство Литовське сяк-так існувала, доки вибір відбувався в межах однієї династії. А однак усе виразніше, слідом за Польською Короною, пробивалася ідея, що володар лише запрошений “адміністратор”, а країна, де він володарює – окреме політичне тіло, яке він зобов’язаний зберігати в цілісності.