Вдавшись у запалі полеміки до переходу на особистості та образ, краєзнавець Садовий поставив крапку

2016-02-23 18:39:24

Нещодавно на одному з найбільш одіозних дрогобицьких сайтів Володимир Садовий опублікував текст, спричинений оприлюдненням статті Леоніда Тимошенка, що викрив краєзнавця як особу, котра зініціювала (фактично ж, ввела в оману своїм дилетантством) «історичну» ухвалу міської ради.

Перечитавши згаданий текст, будь-хто тепер може переконатися, що аргументи в авторів концепції «псевдо-925-річчя» Дрогобича дуже швидко закінчилися, тому вони одразу перейшли на «мокруху»: «мочити» Л. Тимошенка та його колег по факультету «в сортирах». Констатуємо, що прагнення стати «фронтменом» краєзнавчого дискурсу в нашому місті, з боку Садового та його ідеолога Пастуха, провалились. Перефразовуючи Сергія Жадана, маємо точку неповернення, коли «закінчилась література, починається смерть». Для Л. Тимошенка це означає ніщо інше як те, що проти нього почато війну «на знищення».

Вочевидь, недоліки у вихованні, освіченості та брак загальної культури, призвели Садового до того, що він лише (причому, не вперше !) нагадав Тимошенкові про тему дисертації його молодості, зацитував кілька фрагментів з його праць, шукаючи у них явний компромат (тут простежується почерк його патрона Пастуха), звинуватив історика в якійсь ніби патологічній нелюбові до Дрогобича, благо професор тут направду не народився. Метод цей, щоправда, давно відомий – це метод доносу, шантажу, провокації, шельмування та обливання лайном.

У відомій культовій кінокартині, подібну поведінку класично назвали «гавканням з підворітні». Якщо ж аналізувати тексти Садового з точки зору етики взаємолюдських стосунків, то насправді маємо справу з неприхованою підлістю, яку пояснимо в наступний спосіб. На небосхилі дрогобицького краєзнавства, Садовий появився відносно недавно, тому, можливо, погано обізнаний з його історією та реаліями розвитку в період незалежності України. Зате його патрон Р. Пастух – вариться в ньому від самого початку, тому обидва не можуть не знати, що починаючи з грудня 1991 р., саме Тимошенко з колегами організував 11 археологічних експедицій з дослідження Дрогобицького Підгір’я (3 – в Дрогобичі, 5 – на Тептюжі під Дрогобичем, 3 – в заповіднику «Тустань»), десятки краєзнавчих конференцій, видав купу книжок (причому, й за кордоном, переважно з ранньомодерної історії Східної Європи), близько 20-ти томів «Дрогобицького краєзнавчого збірника» (вони є в міських бібліотеках), оприлюднив більше 50-ти розвідок з історії Дрогобича та його околиць, з публікацією джерел (описово-статистичних, актових, церковного походження, до слова, й про герб Дрогобича та ін.). Без праць Л. Тимошенка та його колег, важко собі уявити сучасну історіографію історії краю. Р. Пастух, який колись писав про наукові здобутки Л. Тимошенка хвалебні оди, добре знає, що на це все пішли роки копіткої праці.

Знаючи про це та відому скромність Л. Тимошенка (наприклад, минулого року ніхто мабуть і не чув, що йому виповнилось 60 років), тільки відверті підляки в своїй хворобливій уяві, можуть стверджувати про нелюбов Тимошенка, який прожив тут більшу половину свого життя, до рідного міста та Галичини.

Є й інший аспект інсинуацій Садового: приниження авторитету та гідності Л. Тимошенка, який посідає важливу посаду в державному університеті (тут ідеться про задокументовані в ЗМІ неодноразові репліки, що він не так вчить студентів, не має відповідного фаху, має сфальшований диплом кандидата наук, свідомо фальсифікує факти та ін.), тягне за собою ні більше не менше, на відповідну статтю цивільного кодексу (підсудною є одна тільки фраза, коли професорові вже пропонується «квиток на найближчий потяг»). Наприклад, ще на початку 90-х рр. спеціальним рішенням МОН України, всі колишні викладачі-суспільники державних установ, пройшли переатестацію і отримали підтвердження своїх дипломів. Тому кваліфікація Л. Тимошенка як кандидата історичних наук (1988 р.), не кажучи вже про атестат професора всесвітньої історії (2005 р.), з правової точки зору, не підлягає жодному обговоренню. Редакція «Майдану» дивується з витривалості Л. Тимошенка, який давно мав подати в суд.

Як повідомив редакцію професор Леонід Тимошенко, він припиняє будь-які розмови з представниками аматорсько-дилетантського гуртка Садового, позаяк вони, не з його вини, вийшли за межі предмету дискусії. Якщо згадані гуртківці, не маючи що до роботи, будучи чи то безробітними чи пенсіонерами, днями обтираючи кути площі Ринок та Ратуші, мають час на переконування чиновників міста, то він нікого надалі [пере]переконувати не збирається. Тим більше, що колись були часи, коли департамент гуманітарної політики міста очолювали відомі інтелектуали, філологи Костянтин Іваночко і Богдан Пристай, які, до їх честі, вміли вести діалог з усіма. З теперішніми працівниками цього відділу, на жаль, Л. Тимошенко не знайомий, та й вони чомусь не прагнуть прислухатися до думки представників ученої спільноти. На цьому тлі постає питання: на думку якої інституції, може взагалі зробити поклик міська рада, яка взяла на себе відповідальність визначення віку міста, або, на відміну від Л. Тимошенка, яку інституцію представляють гуртківці Садового ? Вулиці, громадської організації, клюбу колекціонерів, торгівців антикваріатом ? Чи тих, хто просто гатить себе кулаком в груди і кричить, що він найбільший патріот, бо тут народився ?

Наш постійний автор також повідомив, що він щойно закінчив написання чергової розвідки про Дрогобич на тему «Найдавніша українська книга, видана у Дрогобичі (1877 р.)», подав також до друку статтю з історії вежі-дзвіниці костьолу Св. Варфоломея, яку досліджувала експедиція істфаку влітку 2015 р. Археологи Ю. Лукомський та Р. Миська 1 квітня цього року виступлять в ДДПУ ім. І. Франка з публічною доповіддю про результати згаданих досліджень, позаяк лабораторне вивчення віднайдених артефактів вже майже закінчено. На конференцію Наукового Товариства імені Шевченка, в рамках якої відбудеться доповідь археологів, може прийти кожний, в тому числі й Садовий, однак сатисфакції він не отримає: матеріали розкопок не дають датування ділянки, раніше від задокументованих письмових згадок xvi ст.

Вже наступного тижня у Львові відбудеться «круглий стіл» істориків-медієвістів, археологів та архітекторів, темою якого буде проблема початків Дрогобича. Представництво запрошених фахівців обіцяє цікаву дискусію, про найдавніше минуле Дрогобича говоритимуть фахівці з двох львівських академічних інститутів, архітектурного факультету «Політехніки», історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка, гуманітарного факультету УКУ, Інституту «Укрзахідпроектреставрація», Рятівної археологічної служби Львівської області. Запрошено й представників відділів охорони культурної спадщини різного рівня, позаяк ухвала міської ради Дрогобича, вимагає її оцінки в правовому полі. Про результати обговорення теми, читайте в наступних інформаціях нашого сайту.

Науковці істфаку ДДПУ ім. І. Франка, також готуються до проведення двох наукових семінарів, які відбудуться через декілька місяців. Так, наприкінці травня, в рамках літературно-мистецького свята «Країна-франкіана», працюватиме наукова секція «Іван Франко і соціокультурне середовище Дрогобиччини другої половини ХІХ – початку ХХ ст.», а на початку червня – третє засідання історико-культурологічної секції в рамках vii Фестивалю Бруно Шульца. До згаданого фестивалю, планується видання колективної монографії «Відомий і невідомий Бруно Шульц: нариси з соціокультурної історії Дрогобича» (автори – Л. Тимошенко, Б. Лазорак, І. Чава, Л. Хомич), з публікацією сенсаційних артефактів до біографії та діяльності відомого дрогобичанина.

Ну, а на липень, планується друга археологічна експедиція вежі-дзвіниці, якщо буде на те Божа воля і відповідні ресурси університету.

Як видно з цього, історики ДДПУ ім. І. Франка мають що до роботи, тобто, вони продовжують жити і працювати в звичному, сказати б, штатному режимі, робочому дослідницькому ритмі. Їх не виб’ють «із сідла» жодні провокації та витівки осіб, які реанімують ідеї, пропахлі нафталіном совєтської ідеології. Скидається враження, що правий був Юрій Андрухович, який ще в 90-х рр. пророче сказав, що Україна, передовсім своїми завеликими розмірами, ніяк не вписується в Європу. Не знати чи вся Україна, а от Дрогобич таки відстає…

Професор Л. Тимошенко рекомендує гурту Садового, який не відкрив жодного нового факту про давній Дрогобич і так і не зрозумів засад наукового історичного краєзнавства, пройти перекваліфікацію в центрі післядипломної освіти ДДПУ (спеціальність – історія), позаяк, як сказано в народі, вчитися ніколи не пізно. Все ж, надалі їм краще зайнятися чимось іншим: наприклад, спробувати себе в галузі теоретичної фізики, англійської лінгвістики чи фортепіанного мистецтва, благо в ДДПУ є чимало викладачів, які, за аналогією до Тимошенка, розпочали свою кар’єру в радянський час. Тож попорпавшись у їх білизні чи підглядаючи в щілину дверей їх спалень, можна побачити багато цікавого.

Сергій ФЕДОРЕНКО

 

джерело: газета Майдан