Леонід Тимошенко:Добродій Садовий увів в оману міську раду Дрогобича, й нарахував містові 925 років

2016-02-09 21:04:46

На одному з найбільш одіозних і найменш професійних сайтів Дрогобича буквально вчора з’явилася публікація Володимира Садового «Наближається ювілей Дрогобича», в якій нарешті поставлено крапку над «і» в питанні, хто і в який спосіб увів в оману (фактично ж, здурив) міську раду, яка 26 січня прийняла воістину «історичну» ухвалу про святкування 925-річчя Дрогобича. Перепрошую пана Романа Пастуха, якого я у своєму зверненні до очільників міста назвав автором ідеї псевдо-925-річчя (моя впевненість будувалася на тому, що в повідомленні про згадану ухвалу, зроблено посилання на «праці» Романа Пастуха).

 

Розкривши себе як ініціатора ухвали міської ради, добродій В. Садовий, на своє виправдання, навів низку  арґументів, які на його переконання, «неспростовно» доводять ідею «925-річчя» нашого древнього міста. На жаль (для добродія  В. Садового і для міських депутатів, які стали жертвою довільних думок аматора-краєзнавця), і на щастя (для науки та нащадків Дрогобича), всі наведені арґументи розбиваються на «пух і порох», не витримуючи жодної наукової критики. До того ж – у дуже легкий і сказати б, «делікатно-інтеліґентний» спосіб.

Перше. У жодному літописі чи літописному зведенні давньоруського часу (а таких налічується декілька сотень), не існує жодної згадки Дрогобича, а поклик В. Садового на перший том ПСРЛ («Полное собрание русских летописей»), є нічим іншим як методом введення в оману людей, які не мають з цим справи. Єдине, що друкувалося в згаданому серійному виданні – це різні списки «Воскресенського літопису», який згадує Дрогобич останньої третини xiv ст., а це вже, вибачте, відверта і повна маніпуляція фактами, бо xiv-те століття – не xi-те, в якому начебто зародився Дрогобич.

Друге. У літературі, яка обґрунтовувала 900-річчя (а така була написана на початку 90-х років, але її писали всі, кому заманеться, тільки не фахові історики), таки викладається аргумент, датований xi століттям, зі згадкою про галицьку сіль. Але він походить не з літописного джерела, а з «Києво-Печерського патерика», відомого лише за касіянівською редакцією, складеною не раніше xv сторіччя. До того ж, це не хроніка, а агіографічне джерело (збірка житій печерських святих), в якому хронологія подій має довільне значення. Та річ  тут в іншому: «Патерик» дуже загально говорить про галицьку сіль, яку варили мало не в кожному населеному пункті Прикарпаття. Де ж тут письмова фіксація Дрогобича? Тобто, ідеться про надто довільне припущення, не більше. За логікою автора, кожному селу, в якому видобували  «галицьку» сіль, треба дати по 900 років.

Третє. Переліком істориків, які є авторитетами для П. В. Садового, нікого не здивуєш (я б додав ще з десяток), та тільки новочасний адвокат псевдоконцепції заснування Дрогобича і тут увів в оману громадськість, при тому –  з дуже простої причини. Так, починаючи з другої половини ХІХ століття, дослідники Дрогобича часто писали, що місто має давньоруське походження. Але жодний із них так і не вказав, з якого століття. А давньоруський час, який тепер в українській історичній науці величаво іменують Княжою добою, почався у ІХ-му столітті і закінчився в xiv-му (професор Леонтій Войтович продовжує його і до xv-го). І хто колись говорив, що відзначення річниці першої писемної згадки Дрогобича (1387-й рік) заперечує його руське / давньоруське походження? Пане В. Садовий, у Вас щось не гаразд із літочисленням (не кажу вже про звинувачення істориків у тому, що вони начебто руками й ногами обстоюють «польськість» походження міста)! Потрібно, врешті, навчитися читати і тлумачити історичні джерела. Прийдіть на історичний факультет, де вам кожний студент пояснить абетку: найстарші актові книги Львова, які донесли до нас першу писемну згадку Дрогобича (та й не тільки Дрогобича) тільки умовно складені поляками, які під ту пору захопили Галичину. Давно відомо, що писарі, які писали ці книги, базувалися на давньоруському звичаєвому праві, на рештках вцілілої княжої канцелярії, зрештою, польська влада систематично підтверджувала права місцевої / руської шляхти, свідченням чого є маса збережених грамот, переважно відомих як «грамоти князя Лева». Вони опубліковані і ніхто не сумнівається у їх достовірності!

Четверте. Жодний зі згаданих чи інших не згаданих археологів, істориків–джерелознавців, фахівців-медієвістів, не назвав дати «900». Дехто, як згаданий археолог О. Ратич, говорив про вірогідність леґенди про спалення Старого Бича. Чому ж Ви, добродію В. Садовий, знову маніпулюєте фактами ? Прошу наступного разу сказати правду: в якому тексті, в  якого історика наведено  цю дату. Не прагніть долучити до авторів ідеї академіка Ярослава Ісаєвича, він також божевільним не був і нічого подібного не писав.

П’яте. Наведення прикладів неадекватного присвоєння деяким містам віку, не підтвердженого письмовими згадками (Київ, Полтава, Керч), не є масовим, це не тільки виняток із загального правила, а й промовисте свідчення утвердження радянсько-російської / совкової ідеології в масовій свідомості населення Наднніпрянської і Південної України, що зрештою, призвело до захоплення Криму та антиукраїнського бунту і війни на Донбасі. Та ж сама ситуація тепер простежується із декомунізацією назв міст: наприклад, Дніпропетровська і Кіровограда, назви яких не хочуть змінювати, тому вигадують: Дніпропетровськ – це місто Святого Петра, Єлисаветград / Кіровоград – місто Святої Єлизавети.

Шосте (і останнє). Не потрібно перекручувати на свій лад документи, віднайдені мною і Богданом Лазораком в архіві Ратуші (до речі, давно оприлюднених), які розкривають обставини ухвалення 1988 року міськвиконкомом Дрогобича пріснопам’ятнго рішення про «900-річчя». Незважаючи на проблиски національної свідомості, без чого в Дрогобичі ніколи не був би піднятий синьо-жовтий прапор, згадані документи засвідчують вплив російсько-радянської ідеології на голови очільників міста тієї пори. Першою чергою вона проявилася у визначенні дати та способу її фальсифікації щодо заснування міста, про що блискуче на прикладі Києва, Кам’янця-Подільського та інших міст довів колись професор Ярослав Дашкевич: радянська влада відверто фальсифікувала метрики міст у бік їх задавнення, і не треба робити вигляд, що в Дрогобичі це зробили під впливом національної ідеології (мотиви були комуно-ідеологічні, економічні та суто містечково-споживацькі). Чого варті оприлюднені в тих документах супровідні ювілею заходи, наприклад, ідея відкриття в костьолі святого  Бартоломея музею атеїзму! До цього треба додати, що в нашому місті робилася й інша «артпідготовка»: на вежу-дзвіницю біля костьолу вчепили пам’яткову охоронну таблицю, яка досі оголошує, що пам’ятка збудована в ХІІ-му столітті. Чому б Вам, добродію В. Садовий, не скористатися з цього арґументу, і не призначити нашому місту якщо не 925, то принаймні 800 років ? Ви будете мати успіх, бо появиться хоч один письмовий «доказ» !

На завершення  звертаю увагу на те, що з якогось часу, не маючи серйозних арґументів проти наукової критики псевдо-900-річчя Дрогобича, краєзнавці Р. Пастух та В. Садовий вдаються до прикриття своєї повної безпорадності, вигадкою концепції «умовності» дати. Проте згадану умовність вони «підперчують» звинуваченням істориків у пропольськості (ну майже, в українофобстві), а себе, зрозуміло, виставляють як найбільших українських патріотів.

Хочу застерегти згаданих та інших патріотів, що далеко ви на цих звинуваченнях не поїдете: не ті часи. А от патріотизму вам, голуби сизокрилі, таки бракує! Він суттєво примножиться, якщо ви дослухаєтесь до арґументів Романа Пастуха, який в кількох публікаціях виводить походження топоніма Дрогобич від назви священної книги давніх іранців, що сповідували реліктову релігію зороастризм, – «Авести». Позаяк канон тексту «Авести» був упорядкований не пізніше ІІІ – iv ст. нашої ери, пропоную додати Дрогобичу патріотизму і святкувати не «925-річчя» міста, а як мінімум його 1500-річчя. Чому б і ні ? ЮНЕСКО безумовно це підтримає, Дрогобич здобуде світову славу, автори ідеї отримають Нобелівську премію…

Якщо комусь смішно, то мені не дуже. Передовсім тому, що з введенням в оману громаду Дрогобича, місцеві краєзнавці створюють ситуацію на зразок «пес гавкає а караван іде», яку потрібно витлумачувати так: історики роками сидять в розкопах, сліплять очі та розтринькують кошти на поїдки в архіви та бібліотеки, витрачають зусилля на написання грубезних томів праць, а нам начхати: Дрогобичу стільки років, скільки захочемо дати. Благо кожна новообрана міська рада не встигає оговтатись і розібратися, яке золото потемніло (напевно, не від часу, а від брехні, сорому та невігластва), а яке блищить.

 

джерело: газета Майдан