Чому трускавецькі санаторії не приймають переселенців із Донеччини та Луганщини?

2015-03-30 11:45:59

Місто-курорт Трускавець, що на Львівщині, нині переживає не найкращі часи. Чимало так званих відомчих санаторіїв стоять фактично порожніми, багатьох працівників звільнили з роботи, інших перевели на пів- чи навіть на чверть-ставки. Як нині вижити на 300 гривень у місяць?

Якщо раніше за профспілковими путівками до Трускавця їхали люди з нинішнього дальнього і ближнього зарубіжжя, то тепер ви не побачите у місті туркменів і киргизів, таджиків і казахів. У санаторії “Весна” відпочивали білоруси, у “Молдові” – мешканці цієї країни. Тепер цих людей обмаль. Значно скоротилась кількість відпочивальників із Німеччини та Ізраїлю, інших країн.

Звісно, все можна списати на економічну кризу і війну з Росією. Мабуть, це два основні фактори занепаду Трускавця як міста-курорту. Але за таких обставин слід шукати нові форми та методи роботи.

Скажімо, Трускавець міг би стати однією з основних баз для прийому переселенців із Донецької та Луганської областей. Їх теж зараз є чимало, але вони, як правило, із числа багатіїв або заражених сепаратизмом людей. Місцева преса постійно пише про їхню поведінку. То синок луганського прокурора показав середній палець на тлі пам’ятника борцям за волю України і виставив це фото у соціальних мережах. То п’яні переселенці зматюкали продавчиню, яка не дала їм горілку, бо існують певні часові обмеження. Постійно виникають конфлікти у барах і ресторанах, бійки та інші негативні прояви, пов’язані з переселенцями.

Звісно, галичани вкрай обурені таким станом речей, коли багато їхніх співвітчизників, в тім числі й із Трускавця, воюють і гинуть на Сході України.

І все ж це не може бути підставою і причиною, аби тисячі переселенців із Донеччини та Луганщини не могли знайти собі місця на території вільної України на тлі фактично порожніх трускавецьких санаторіїв і зважаючи на ті проблеми, з якими ці люди зіштовхуються в інших областях.

Очевидно, має бути розроблена комплексна державна програма розселення цих людей у Трускавці, бо навряд чи місцевий і обласний бюджети зможуть покрити необхідні витрати. З іншого боку, якби така комплексна державна програма існувала, то на роботу в санаторії повернулося би багато місцевих мешканців, які зараз ледве зводять кінці з кінцями.

Трускавець — це курортне місто, а тому фабрик і заводів тут нема. У навколишніх Бориславі, Дрогобичі та Стебнику колись потужні підприємства припинили своє існування в силу різних обставин. Тому в комплексній державній програмі по Трускавцю повинно бути передбачене не лише розселення мешканців Донецької та Луганської областей, які втекли із окупованих російськими фашистами українських територій, а й створення для них нових робочих місць.

Окремим пунктом цієї комплексної державної програми могло би стати поселення у Трускавці власне патріотично налаштованих громадян — і цього не слід соромитись, бо смертельно насаджувати сепаратизм ще й на Львівщині, а відповідь галичан у цьому випадку була би чіткою й однозначною, що могло би стати справжньою знахідкою для брехливих російських телеканалів.

Аналогічна ситуація й на курорті Східниця, що поруч з Трускавцем. Місто і селище міського типу можна було би об’єднати в одній комплексній державній програмі. Слід в ній згадати і Борислав, який лежить між двома курортами і потребує насамперед розв’язання екологічної проблеми, пов’язаної із загазованістю від покладів нафти і природного газу, які можуть у буквальному розумінні обвалити і підірвати місто через сорок тисяч копанок, за допомогою яких ще в ХІХ столітті видобували нафту. Якщо в Бориславі бабахне, то про курорти Трускавець і Східницю можна буде забути. Але в даному випадку мова йде про більш прозаїчні речі — зокрема, про ремонт дороги, яка з Борислава йде до Східниці. Її ніби щороку латають, але якщо стелять асфальт весною, то він щезає з осінніми дощами, а якщо восени — то він сходить разом зі снігом.

Трускавецькі санаторії та пансіонати здебільшого належать профспілкам, а також приватним структурам і особам. Приватники ще так-сяк дають собі раду, бо до них звідусіль приїжджають багатії. А профспілки, якщо вони справді українські за духом, мають піти назустріч державі й за прийнятними цінами поселити в порожніх санаторіях Трускавця переселенців із Донеччини та Луганщини.

Очевидно, відповідні цифри комплексної державної програми по Трускавцю мають бути закладені в Державному бюджеті України. За великим рахунком, це вже й не такі великі мільйони. Держава може їх собі дозволити. Зате якщо така комплексна державна програма буде прийнята, то це у значній мірі сприяло б розв’язанню проблеми з переселенцями. Абсолютна більшість тих із них, які вже побували в Трускавці, на собі переконались, що галичани добрі й приязні люди, а якщо й називають себе бандерівцями, то однозначно не є фашистами.

Анатолій Власюк, Тустань

джерело: Трускавецький вісник