Я із вільних вітрів...

Пропонуємо увазі шановного читача газети "Гомін Галичини" познайомитись з творчістю і біографією поетеси - Любарської Лесі Михайлівни:

Я із вільних вітрів

Я із вільних вітрів,
Що цілують в степах зелен-трави.
Вільний дух козаків,
Що гострили в походах булави.
Я із вільних птахів,
Що летять, не складаючи крила.
Я - відлуння тих днів,
Де свободу із кров»ю місили.
Я із чистих джерел,
Що несуть в собі силу, щоб жити.
Я із вільних вітрів…
Чи їх спробує хтось зупинити?..

-------------------

 

А Я ІЗ ГАЛИЦЬКОГО КРАЮ

День розпочався солов”їним співом,

Гойдає вітер гілочку бузку.

Лише у ріднім краю я щаслива,

Лише у ньому п”ю таку красу.

 

Десь є світи красиві і далекі,

Та моє серце в рідній стороні,

Де в синє небо дивляться смереки,

Де відступають болі всі земні.

 

Розквітли мальви дивною красою,

Мов вишиття на білім рушнику.

Мій рідний краю, я завжди з тобою,

В годину щастя і у мить гірку.

------------

МОВО УКРАЇНСЬКА

Мово українська — сонце моє ясне,

Вишита сорочка і намисто красне.

Ніжний цвіт калини, пісня журавлина,

Будь благословенна, рідна Україно.

 

Сестро моя рідна, я завжди з тобою,

Ти чаруєш землю піснею-красою.

Забуяли цвітом мальви коло хати,

Зрадити не можу голос твій крилатий.

 

Мово українська — зоре промениста,

В зачерствіле серце ти ввійди врочисто.

Бо без тебе, рідна, ми сирітські діти,

А з тобою в серці — найгарніші квіти.

-------------------- 

Приїжджайте діти до батьків

Не чекайте діти телеграми

В світі найщасливіша з доріг

Що веде до батьківської брами.

 

Ви моря на потім відкладіть

Бо не вічний вогник в рідній хаті.

В світі найкрасивіша з  картин

Як черешню поїть сивий тато.

 

Приїжджайте діти до батьків

Хай коріння роду не всихає.

В цілім світі краща від пісень

Як матуся у садку співає.

------------------ 

На подіумі вічної краси

Я вже давно не «шістдесят на дев’яносто…»

І зайва зморшка, й складка «не туди».

Не комплексую, літо кличу в гості,

І пустощі зі мною ще «на ти».

 

В душі, здається, ще двадцятка «з гаком»,

Хоч вперто сивина краде чоло.

Казала мама: «Та сиди вже «маком»,

Я ж не сприймаю слів «цвіло…було…»

 

Люблю все у теперішньому часі,

Хай проліски в житті вже не цвітуть,

І мій вагон не мчить у «першім класі»,

Зате роки ще «задніх не пасуть».

 

Хай в талії вже -- сто, а бюст -- сто двадцять,

А хто сказав, що це не є модель?

Для когось пишнота -- лише за щастя!

Це, друзі -- тренд, коли іде  XV!

 

Хай в талії вже сто… Та Мона Ліза

Іконою до наших днів єси.

Такі жінки завжди кидають «визов»

На подіумі вічної краси.

----------------- 

ЩЕ ОДНА СМЕРТЬ

(Романові Сенику, який загинув

за волю України, львів”янину)

 

Ще смерть одна у Львові... Ще одна...

Знов молодь гине за свою Вкраїну.

Яка ж “гаряча” цьогоріч зима...

І в чому ж винен юний той хлопчина?

 

А винен в тому, що любив свій край

І що боровся за його свободу.

Сказав так рано світові: “Прощай!”

І символом зробився для народу.

 

Знов у жалобі древнє місто Львів,

Земля приймає тіло побратима.

А десь шукають очі лютих псів

Ще одну жертву, ще одну дитину.

 

За що? За що? У чім його вина?

Схилилось небо рідне Яворове...

І плаче тихо дівчина-весна,

Що з ним вже не зустрінеться ніколи.

 

Хоронять хлопця... а в моїх думках

Рік 41-й... Львівська різанина...

Потім Батурин... Крути... Бабин Яр...

І розіп”ята рідна Україна...

 

Невинна кров на когось упаде,

Комусь не раз насняться чорні очі...

Прийде розплата вбивцям, ой, прийде...

Це з Біблії... не я це вам пророчу...

 

“Прости, Романе”, - кажемо усі,

Всі молимось за твою чисту душу.

Стискаю міцно стяг мій у руці...

І замість тебе йду.. бо я так мушу...

 

Ще смерть одна у Львові... Ще одна...

Клясти не можна... Хай нас Бог розсудить.

А між людьми гуляє сатана

І кулі посилає людям в груди.

---------------- 

А ВАГОНИ ЧЕКАЮТЬ…

 

Операція «Вісла»…  операція «Вісла»,

Наче чорна завіса понад світом нависла.

Потемніло в очах… Підкосилися ноги…

Лиш годину дали, щоб зібратись в дорогу.

Мати ледве жива хоче сина обняти,

Тут колиска моя, рідна батьківська хата.

Чи побачу колись я тебе, рідний краю?

А вагони чекають…  А вагони чекають.

 

Як же можна за мить все отак залишити?

Скоро Паска буде, треба хату білити…

Боже, нам поможи! – хтось навколішках просить.

Всім прощальне: «курли» бузьки сумно голосять…

Від своєї рідні? Від своєї оселі?..

Пустка в мить обняла українськії села…

Наче стадо овець батогом підганяють.

А вагони чекають… А вагони чекають…

 

Десь в останнім вагоні молитви йдуть до неба,

-- Це ж куди нас везуть? – Вам це знати не треба.

Це за віру й Христа, за церкви наші рідні

Всі священники враз обернулись у злидні.

Їх везли на Сибір у мороз й хуртовину,

Катували не раз батогами по спині.

Ї вмирали вони, та не зрадили вірі…

Хай їм вічність свята й молитви наші щирі.

 

Впала бабця «навхрест» і цілує землицю,

Хтось востаннє біжить до своєї криниці.

«Дайте вмерти мені у своїм ріднім краю…»

Хтось жбурнув дідуся  і до фіри штовхає…

Рушив потяг й здалось: світ здригнувся і плаче…

Хто це зло учинив, чи Господь їм пробачить?

Досі часто у сні я валізи збираю,

Бо вагони чекають…   десь вагони чекають…

-------------

 

 

До осені спішу я на побачення

 

До осені спішу я на побачення,

Хоч як не відкладала я цю мить.

А почуття такі ще не розтрачені,

Ще вогником душа моя горить.

 

А осінь підморгнула край віконечка:

-Не бійся, моя люба, теплих злив.

І в дні морозні часто гріє сонечко,

І відчуваєш аромат садів.

 

Осінній день то світить, то захмариться,

В душі моїй коханням виграє.

Як поруч той, з ким твоє серце в радості,

Ніякий холод душу не скує.

---------------------------------------

                   Любарська Леся Михайлівна

Поетеса. Член НСПУ. Пісняр. Журналістка. Громадська діячка.

Почесний працівник культури України (2018)

Кавалер ордену  княгині Ольги 3 ст. (2017)   Переможниця обласного конкурсу «Людина року-2013».

Медаль Президента України «20 років Незалежності України» (2011).

Почесна відзнака «25 років Незалежності України» (Одеса, 2016).

Лауреат міжнародного поетичного конкурсу «Обранці Небес» ім. В.Стуса (2019) та ін.

Лауреат обласної літературно-мистецької премії ім. Іванни Блажкевич (2019).

Лауреат всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Братів Лепких (2021р.)

Переможниця літературного конкурсу «Літературний Тернопіль» в номінації «Поезія» (2020).

Почесна громадянка Тернополя. Ім’я Лесі Любарської занесене в список «Золота еліта Тернопілля».

Народилась 13 червня 1964 року в місті Борщів Тернопільської області.

Закінчила педагогічне училище (дошкільне виховання) в росії (1985 р.) та Чернівецький Національний університет ім. Ю.Федьковича (історія, політологія, міжнародні відносини) (2000р.)

Вперше на теренах борщівщини започаткувала районний літературно-мистецький альманах "Краю мій Борщівський, краю стоголосий" та інші тематичні видання і є їх упорядником.

Організатор та ведуча чисельних культурно-масових заходів, серед яких, присвячені героям Майдану, війни на сході України, героям-борцям за волю України. Співпрацює з композиторами України. Має понад сотню пісень на власні слова.  Друкується у всеукраїнських та обласних виданнях.

Авторка книг:"Цвітуть сади на Україні"(2006), "Душі моєї джерело" (2007), "Роман Шухевич. життя на вівтарі свободи" (2007), "Ісус в моєму серці" (2007), "Бджілка-трудівниця" (2007), "Прокидайся, квітонько"(2007),"Стигла вишня" (2007),"Загадки"    (2008), "І марить весною земля..."  (2008), "Срібний голосочок" (2010), "Пора калинового цвіту"(2010), "Про Семена-бруднулю та Іринку-чистюлю" (2011), "Ангел Кохання" (2012), "Інакше жити він не вмів"   (2012), "Причастя" (2012), "Мелодія вечірньої зорі" (2016), «Про що шепотіла Тересва» (2019),

«Вишиванка для Лук’янка» (2000р.) А також організатор та упорядник 21-го колективного поетичного збірника.

Номінована на обласну премію «Гордість Тернопілля».
Коріння роду поетеси сягає переселенських часів операції  «Вісла», під час якої вся родина по материній лінії була примусово вивезена з Польщі на борщівщину. По лінії батька – п. Леся гуцульських чарівних Вижницьких країв. Дідусь Іван Маркович ( батько мами Дарії) уродженець Стрийщини. Троюрідний брат поетеси Ростислав Маркович сьогодні працює у Львівському політехнічному університеті. П. Леся до війни часто бувала в Турці на бойківських фестинах. Є учасницею 10 всесвітнього з’їзду  бойків в Турці.

Сьогодні поетеса є волонтером на культурній ниві. Організувала та очолила «Культурний фронт Тернополя Лесі Любарської».

Має двоє дорослих синів Петра і Наразія та внука Лук’яна.