Підтвердило це  й велелюддя, яким був позначений вернісаж із символічною та промовистою назвою “Лабіринт”.

Мисткиня, ніби то й не надто “на слуху”, не вельми “розкручена”, та роботи й творчість молодої художниці настільки цікаві, що полонили серця не одного глядача, також чимало хто висловив бажання придбати ту чи іншу роботу…

Відкрила виставку завідувачка відділу музею “Дрогобиччина”, в якому вона відбувалася, Надія Кікта. Розповіла про мисткиню, нагадала, що це вже друге знайомство дрогобичан з творчістю талановитої дрогобичанки. Вперше Лідія Крипак виставлялася тут майже десятиліття тому, й тоді презентувала лише свої графічні роботи. В графіці (туш, перо) працює ще з часу свого навчання в художньому училищі в Стрию, й донедавна то був її один з основних і улюблених жанрів.

Сьогодні ж в експозиції — і графічні роботи, й малярство, й картини виконані в змішаній техніці, й твори декоративно-ужиткового мистецтва: декілька ляль-мотанок, які в Лідії теж не подібні на аналогічні твори інших майстринь. А ще — картини зі … шкіри,так звана рельєфна пластика, що дедалі більше цікавить мисткиню…

Коли ж  говорити про графіку, то володіє технікою художниця філіґранно, також чітко компонує зображуване. Та передовсім  роботи привертають увагу своєю глибиною, філософським змістом, прагненням побачити незвичне у ніби такому буденно-банальному світі довкола нас. Є й певний символізм у графічних роботах авторки (“Люстерко”, “Скрипка”, “Спомин Фенікса”…).

Увагу багатьох глядачів привернула дивовижна, світла, оптимістична робота “Квіткова рапсодія ”, виконана у змішаній техніці: до олійного малярства ще й вкраплено кольорові камінчики.

А що вже говорити про життєрадісну картину “Кавун” (змальовану, до речі, олією на стружці!), котра немов маґніт притягувала погляд глядачів. Не міг відвести, приміром, погляду від зображеної на картині пари, яка невимушено собою випромінює радість та щастя від спільного куштування сонячної ягоди, знаний мистець Ярослав Данилів.

Так само вдумливо й з неабиякою цікавістю та захопленням розглядав шедеври талановитої своєї краянки та приятельки давній шанувальник її творчости комп’ютерний дизайнер Сашко Сабинін, людина, котра знається на справжньому мистецтві, та відчуває довкілля, знає, де є ґуст, де те, що правдиве…

Що ж до творів зі шкіри, то вони безмежно дивують і поводують безліч емоцій. Змушують і замислитися, й справді подивуватися талантові авторки.

Тут і роботи на вічні теми — любови (“Віч-на-віч”) та материнства, твори на мітолоґічні та біблійні теми, вельми яскраві й промовисті (“Викрадення Європи”, “Ліліт”, “Горгона”) й філософсько-психологічні “Маска”), й містичний “Ворон”, який викликає безліч асоціацій і мистецьких і літературних (йдеться нам не лише про “nevermore” Едґара По)…

А найбільше схвальних відгуків отримала дивовижна й вельми глибока за змістом картина (а все це – справжні картини, непрості, адже не так уже легко з такого не вельми вдячного матеріалу створити мистецьке диво) “Думки навиворіт”. Й дійсно — справжнє мистецтво завжди є трохи “виверненим” (“вивихнутим”?), одно- й прямолінійність шкодять істинному художнику.

Й, мабуть, не мав рації один з глядачів, який, акцентуючи власне на своєму “я”, допитувався, як саме творить Лідія Крипак свої твори зі шкіри, як вдається досягати саме такого результату, що з доволі незвичного матеріалу постають справжні — без жодної пересади — шедеври. Цікаво, а коли цей “знавець” бачить картини Модильяні, він також запитує, як малює художник, як кладе мазки, що з-під пензля  з’являються такі незвичні  портрети? А як бути з уродженцем Дрогобича Олегом Пінчуком, в якого зі шматків металу народжуються дивовижні звірі?! Скульптури, якими захоплений сьогодні світ…

Та й завше має бути у мистецькому творі певна таїна, він не потребує ані пояснення, ані трактування на кшталт  “я не розумію”. Бо, як казав свого часу знаменитий Жорж Брак: “Існує тільки одна цінна річ в мистецтві: ви не можете його пояснити ”. Й зрештою непотрібно. Кожен бачить так, як  розуміє, а загадка певна так чи інакше залишається. Це як в Оґюста Ренуара (був, такий цілком реальний, не мітологічний маляр у Європі, панове “просвітники-просвітяни): “Тепер хочуть все описати й пояснити. Якби можна було описати й пояснити картину, малярство не було б мистецтвом ”.

Тож і не намагаймося. Краще прийти й на власні очі побачити дивосвіт талановитої й непересічної малярки.

Людини, яка ще й мама трьох дітей, ґаздиня родинної оселі, яка до того ж ще й працює. Та все ж творить, і її мистецтво знаходить відлуння в душах глядачів, а думки, втілені у творах, нерідко суголосні тим, хто з знайомиться з її картинами.

На відкритті виставки про свою талановиту доню говорила мама надія Крипак (Данількевич), котра розповіла, як іще змалку Ліда тягнулася до мистецтва й намагалася на папері зобразити й свої думки-проблеми та побачене в довкіллі.

Лідія і сьогодні відкрита до світу, до людей, до природи, що й відлунює та відбивається у її творах.

Старша викладачка катедри культурології і мистецької освіти факультету початкової та мистецької освіти ДДПУ імені Івана Франка Жанна Ясеницька говорила про те, що ще в роки навчання в нашому виші Лідія Крипак-Уварова вирізнялася й цілеспрямованістю, й наполегливістю, й своєю іншістю, адже завше шукала свій власний шлях у творчости.

Високо оцінив роботи Лідії доктор фізико-математичних наук, завідувач катедри фізики Навчально-наукового інституту фізики, математики, економіки та інноваційних технологій ДДПУ імені Франка Роман Пелещак, який зокрема відзначив і поступ і значне творче зростання мисткині. Й принагідно зауважив, що поняття простору є багатовимірним: духовність — лише один з цих вимірів, тож, на думку професора, й про мисткиню-дрогобичанку варто говорити в цьому контексті, а не лише про  простір духовний.

Враженнями від побаченого поділився з присутніми й дрогобичанин Степан Литвин, що відвідує практично усі виставки та імпрези у Палаці мистецтв…

Свого часу видатний англійський письменник Сомерсет Моем зауважив: “На світі лише дві речі виправдовують людське існування — кохання і мистецтво”. Одним з свідчень того, що мистець слова мав рацію, є вчорашній вернісаж Лідії Крипак-Уварової у  Палаці мистецтв її рідного міста.

Хотіло б ся, щоб не менш успішним був фінісаж, аби  такі яскраві диво-твори молодої мисткині (кожен охочий може придбати те, що найбільше торкнуло його душу та мозок) знайшли належне місце у збірках поціновувачів справжнього мистецтва.

Довідка:

Лідія Крипак-Уварова народилася 28 листопада 1978 року в Дрогобичі.

2000 року закінчила Стрийське художнє технічно-професійне училище. Трьома роками пізніше   закінчила Дрогобицький педагогічний університет імені Івана Франка, де навчалася на факультеті образотворчого мистецтва.

В доробку дрогобицької  мисткині – олійне малярство, графіка. Останнім часом віддає перевагу рельєфній пластиці. Ось що каже про себе сама малярка:  «Я захоплююсь всіма видами мистецтва та експериментую з ними. Моє останнє захоплення – це картини з натуральної шкіри. На своїй виставці також презентую  графічні роботи, які натхненно створювала протягом багатьох років. Мій духовний простір охоплює фантазія, а звідси – система знаків і символів. Всі мої роботи – уявне зображення форми дійсності підсвідомості. Моє бачення – не приховувати красу природи, навколишнього світу. Це власне й змушує  мене придивлятися і шукати оті знаки і символи”.

Світлини автора