2014-10-19 18:45:04
Рідне місто, за мною не плач,
І на цвинтар за мною не йди:
Я- не твій життєдайний калач,
Й не залишу по собі сліди
На раменах твоєї землі,
Бо начхати на мене тобі,
То й кажу, як багато хто й всі:
- Рідне місто спалило мости!
А даремно, бо можна любити
До найвищого рівня ненависті,
Та, як водиться, ні з ким дружити-
І душею власної щедрості
Бути з тими, хто, начебто, був
На Олімпах піару захмарних,
Та, як виявилось, забув,
Загубившись в думках незугарних,
Потопивши ницість душі
У гонитві за грішми і славою...
"Патрійоти" моєї землі
Називають себе Державою.
А країну куди поділи:
Те- проїли, а те- профукали?!
Й одні одних успішно "доїли"
Політичними псевдо-муками?
І тепер, повозсівши на трони,
Зодягнувши картонні "корони"
І, закутавши душі в попони...
Та ви всім нам були до сраки,
Бо за владу не треба боротися,
І займатися марнославієм:
Дуже хочете- марш "поротися"-
Ми ще й вип"єм за ваше "здравіє",
Порозпродане вельми дешево
Паперовими бюлетенями...
Патрійотно донині брешемо,
Кровохаркаючи легенями.
А були ж наче з виду- легіні,
Та, направду, лиш "тусувалися"...
Спарадовані, злі й обмежені,
Лиш- аби до влади дорвалися.
І, торгуючи власними душами,
Перепродуючи перепродане,-
Харчувалися їхніми "сушами",
Бо вже рідне вам- наче не моднеє.
Поставали стовпами бігмордними,
Та й про що говорити?! Тихше вже!
Стали ви вітчизняними ордами-
Й одні одних хвалите-лижете!
04.10.2014, 16.22 год.
джерело: Антоник Руслан
