Дрогобицький Солоний ставок

Годі собі уявити середньовічне місто, як в Україні чи поза її межами, щоб його історія не була овіяна безліччю легенд і захоплюючих переказів. Притім ці легенди досить часто побудовані на основі реальних подій, котрі після постійних повторень на устах жителів цього краю завжди обростали фантастичними домислами. І від цього вони ставали подібними на дуже цікаві й захоплюючі казки. Традиційно ці легенди є прив’язані до дуже конкретних історичних місць і часом мають різне сюжетне трактування.

Не виключенням є і стародавнє місто Дрогобич. Науковці і місцеві краєзнавці до сих пір не можуть конкретно визначити правдивої історії про саму появу цього міста чи поселення, яке йому передувало. Притім кожен з таких дослідників свято переконаний у своїй правоті. Єдиним, що є спільним і об’єднує усіх дослідників, це те, що сучасне місто своєю появою завдячує соляному промислу. Котрий за своїм призначенням є вкрай популярним і одним з найдавніших на теренах середньовічної Європи. Тому на гербі цього міста і є геральдичне зображення дев’яти соляних топ – що символізують кількість соляних жуп у котрих і виварювали викачану з води сіль, що використовувалось як для потреб міста, так для подальшої торгівлі далеко за його межами. Це і складало головний дохід Дрогобича. 

Побутує легендарна поговірка «якщо в Дрогобичі нема солі, то нема солі і в Європі». Це свідчило про належну кількість солі, котру експортували в різні міста Центральної Європи. Існував, тоді також традиційний для тих часів «бартер» - сіль вимінювали на необхідні для жителів міста необхідні товари та продукти. І це породило усний переказ про те, що знамениту дрогобицьку церкву святого Юра обміняли у громади села Надієво (сучасна Івано-Франківська область) на сіль. Ця легенда має і частку правди, але все ж мова має йти не про усю деревинну церкву, а про десяток брусів з вівтарної частини надіївського храму, з котрих і прибудували у дрогобицькій церкві бабинець. Чим її розширили, збільшуючи площу для присутніх парафіян.  

Але все ж однією з найбільших таємниць Дрогобича є походження ставка, котрий і названий місцевими жителями - Солоний ставок. Вода в ньому солона, бо туди втікала соляна річка. І було це подібним по якості води, як Мертве море в Ізраїлі. Цей ставок був досить глибокий і в діаметрі мав більше як сто п’ятдесят метрів. На його честь і називається до тепер вулиця – Солоний ставок, котра є поряд з цією водоймою з північної її сторони. Цей став мав завжди погану славу, що і породжувало чимало сумних легенд. Найдавнішою є поширена легенда про те, що біля стародавньої церкви святого Юра, котра збудована на краю цього озера, було колись поле. І колись, у сиву давнину, велика частина цього поля провалилась скрізь землю з людьми, що працювали на ньому. А спричинив це страшний дракон, що сидів там під землею.  

Перелякані люди, що проживали поряд? пішли до монаха-пустельника, з проханням їм допомогти. Пустельник прийшов до цього страшного місця і побачив джерело, на березі ями, де вже назбиралось чимало води. Освятив це джерело надавши йому чудодійної сили, та велів жителям збудувати тут храм. І так, щоб джерело витікало з-під церкви. І велів освятити святиню на честь мученика за віру Христову святого воїна Юрія (Георгія). Адже за апокрифічними переказами власне Святий Юрій і переміг Змія, що був у християнстві символом зла. Так місцеві жителі й зробили. І біда минула цю місцевість. 

Показово, що не одно століття з-під церкви Святого Юра – із західної сторони - витікало джерело, котре стало чудотворним - і до нього приходили люди набирати цілющу воду. А вхід у храм був споруджений із південної сторони нави – типово для готичної архітектури Центральної Європи. Але десь в середині xvii ст. була сильна засуха і джерело перестало існувати, тоді представники церковним братством прийняли рішення розширити цей храм. Тоді й привезли бруси з розібраної вівтарної частини надієвського храму. 

Та в кінці xviiІ ст. джерело знову відродилось і вода почала наповнювати дрогобицьку церкву. Братство вирішило цю святиню при підняти. Остаточно при піднятий храм вже був десь близька на один метр. Про що засвідчує напис – вирізьблений над вхідним порталом.

Церква височіла над озером і була немов розміщена на горбочку. На пейзажній акварелі Ляховича ця церква намальована у композиції над озером - Солоним ставком На ній перед церквою проходять люди з хоругвами й все віддзеркалюється у цьому озері. Ця акварель явно ілюструє подію великоднього свята, коли довкола церкви відбувається традиційний обхід.  

Цілком ймовірно, що озеро Солоний ставок взагалі могло породити поселення, що і стало предтечею – спочатку мало назву Зваричі, а згодом і спонукало появі самого міста Дрогобич (що з’явилось біля цього поселення в серединi xivcт.), згідно зі старих записів називалось колись Другобичі.

Легенда про змія в основі, цілком ймовірно, могла мати реальну подію викликану тим, що одна з підземних – соляних річок, котрих тут є декілька, вимила землю під полем, що спричинило обвал верхньої частини, утворивши котлован, котрий згодом і став Солоним ставком. Місцеві жителі ніколи не любили цю водойму, котра зимою не особливо замерзала і по ній було страшно ходити. І, за словами місцевої жительки, батьки дітям забороняли кататись там на ковзанах. І діти для цього зимою ходили на озеро, що на Бориславській.

В одній з давніх популярних у Дрогобичі легенд, що має поширення ще з xviii ст.. розповідається – «І коли на кінець помер місцевий землевласник - сумнозвісний Зельман, за котрим ходила слава, що він був вампіром, його поховали на місцевому цвинтарі. Та цей вурдалака по ночах виходив із могили, страшив дівчат та бив вікна у будинках місцевих жителів. Щоб припинити безчинства, жителі цієї частини міста, зібрались і викопали тіло цього ненависного небіжчика. Потім його занесли до водойми Солоного ставка і пробивши залишки тіла загостреною осиновою колодою викинули його в цей став. Після чого Зельман вже «не блукав» ночами по місту наводячи страх на його мешканців.

Також місцеві жителі розповідали, що під час Другої світової війни в став випадково заїхав німецький танк, де пропав назавжди. По зрозумілим причинам у цьому солоному ставку явно не могла водитись риба, що теж не викликало особливих захоплень у жителів краю, особливо в місцевих рибалок.

Також, цілком можливо, що соляний промисел теж міг з’явитись з появою Солоного ставка. Адже у цьому новому озері, місцеві жителі могли взяти для проби воду і коли вони її закип’ятили, то на дні посуду з’явилась сіль. Це могло спричинити у майбутньому більш серйозні процеси її виварювання, і спочатку це робили як для власних потреб, так і для подальшого її обміну, чи торгівлі.

На жаль, це давнє, містичне озеро було “спущене” при радянській владі, десь, мабуть, в 60-их рр. ХХ ст. А соляну річку, котра в нього втікала з-під землі, направили в каналізаційний колектор, чим було знищено таку важливу для цього міста пам’ятку природи.

Але і тепер це озеро можна відновити, адже на місці ставу зараз і далі є котлован, з межами його первинної території. Це дає дуже добру можливість проведення реконструкції цього важливого для міста природнього ландшафту, тісно пов’язаного з історією давнього Дрогобича.

Також варто відновити чудотворне джерело, що далі існує під церквою Юра. Саме джерело можна вивести з допомогою труб на зовнішню частину храму. І зробити там невеличкий басейн, що б люди, котрі приходять до церкви, могли брати собі для потреб освячену воду.  

Такі плани для відтворення попереднього ландшафту Дрогобича цілком, ймовірно, здійснені. І, водночас, солені якості води у Солоному ставку також можна використовувати у лікувальних цілях. Адже властивості природньої соленої води дуже поширена у медицині. Тієї можливості у наш час не так багато мають навіть у провідні держави Європи. Цій проблемі варто присвятити не одну розвідку для того що б відновити цей історично природній ландшафт. Унікальність якого, безперечно, має важливе місце для нашої держави. Цю проблему варта відкрити для подальшого її вирішення.

Левко СКОП,