Дрогобич без солі

Якщо часом буваю в Дрогобичі, то завжди дивлюся, чи йде дим з комина сільзаводу.Чи варять ще сіль? Варили ж 800  років, і без дрогобицької солі не було би ні костелу св.Варфоломія, ні церкви Юра, ні церкви Воздвиження, ні самого міста.Ще кілька років тому я забрела на дрогобицьку  саліну і тішилася, споглядаючи процес виварювання ропи, а салінарій ( солевар, зварич) пояснював мені, як усе працює.Моє дитинство було присмачене дрогобицькою сіллю в коробках з грубого картону.

Тоді я побувала і в Долині, звідки сіль вважалася найкращою, де вже її не добували, в Добромилі, де не добували давно, і в Старій Солі, де сіль добували 3000 років, доки не спорожніли підземні комори.

Сіль- це багатство Галичини, яке не лише набивало комусь кишені, а й відкривало шляхи у світ, в Європу.Статечний промисел, не те, що нафтова лихоманка.

І ось – дрогобицької солі нема.Її вбила артемівська, і ледь жевріючий завод, кажуть, продали донецькому бізнесмену.Я побачила іржу, руїну і непривітні погляди двох молодиків, один буркнув, що сіль більше не варять.

Якби в Дрогобичі бодай трохи цінували пам’ять про дійсно вартісні речі, завод принаймні працював би на туристів, але нащо туристам найстаріше промислове підприємство України, коли поляки зробили головною атракцією Бруно Шульца.Навіщо місту книгарні, зустрічі з письменниками, культурний простір,коли вистачить Івана Франка і Василя Стефаника? Тобто пару пам’ятників і меморіальних таблиць. Жодного музею. У Дрогобичі немає музею Івана Франка, бо еліті і вітцям міста це непотрібно. І є ще одна причина: Франко – це сіль українського народу.Не ковбаса і не сало. Він –  нонконформіст, якого люто ненавиділи лже-патріоти і окупанти, і бояться досі.Не соціаліст, не революціонер- демократ, а просто чесний митець і громадянин, який любив свій народ більше ніж себе, і замість того,щоб робити кар’єру по Європах,зазнавав від своїх же земляків ціле життя обструкції.Дрогобич може реабілітувати себе, наповнивши сіллю усі свої дев»ять топок, наповнивши культурний простір Іваном Франком.Інакше він виглядатиме завжди смішно, виключивши з розмаїття мультикультурного минулого найважливіше – саме життя. Життя неможливе без солі.

Галина Пагутяк