ХТО ПІСЛЯ ВАС??ЛЯ ПЕЦЮХА?

Схоже, втретє стати міським головою Стебника Василеві Пецюху не вдасться. Хіба би конкуренти допомогли. Адже часто так буває: б’ються проти чинного міського голови, відтягують голоси один в одного, а той і перемагає.

Тому, хто переможе цього разу, слід пам’ятати іншу просту істину: голосуватимуть не за нього, а проти тієї влади, яка є нині. Згадаймо 2010 рік: голосували не за Василя Пецюха, бо і Петро Старосольський набрав чимало голосів. Голосували насамперед проти тодішнього міського голови Романа Калапача.

Інженери знають, що доволі часто “змучується” навіть метал. А люди - тим більше. Стебничани просто змучилися від керівництва Василя Пецюха. Всі розуміють, що не може він скочити вище своєї голови. Можливо, якби п’ять років тому переміг Петро Старосольський, йому би не вдалося втримати ситуацію в місті, а, можливо, хоч на якомусь напрямку він би здійснив прорив. Скажімо, зробив би так, аби стебничани назавжди забули проблему вивезення сміття.

На жаль чи на щастя, у політиці й політиканстві нема умовного способу: що було би, якби... І, можливо, Василь Пецюх казатиме виборцям, що вже знає, як розв’язати ту чи іншу проблему, але втратив їхню довіру.

Петро Старосольський і далі залишається основним конкурентом Василя Пецюха на нинішніх виборах міського голови Стебника. Фактично йому вдалося зберегти свого потенційного виборця, хоча він для цього абсолютно нічого не робив.

Великою проблемою тих, хто хоче час від часу ощасливити стебничан під час виборів різних рівнів, є те, що після програшу ці люди зникають. Так сталося, скажімо, з Ігорем Курусом, який балотувався кандидатом у народні депутати України. Програвши Романові Ілику, зник з господарського і політичного життя Стебника. Те саме сталося з Романом Іликом. Мабуть, їхнім шляхом піде і Богдан Матківський.

Цю сумну традицію продовжив і Петро Старосольський, як, зрештою, й інші кандидати на міського голову Стебника, які програли Василеві Пецюху. Кожний з нинішніх імовірних кандидатів мав реальний шанс упродовж п’яти років брати активну участь у громадському, господарському та політичному житті Стебника, але не скористався цією нагодою. Тепер фактично треба починати з нуля, і велике значення матиме те, як спрацюють команди під час передвиборчих перегонів.

Слід сказати, що команди як такої у Петра Старосольського нині нема. Наприклад, навряд чи він зважиться нині назвати свого першого заступника і секретаря ради, з якими би хотів працювати упродовж наступних п’яти років. Це стосується, звісно, не лише його, а й інших кандидатів на міського голову. Стебничани фактично купують кота в мішку, бо перший керівник міста без команди і депутатського корпусу самотужки нічого не зробить.

Нинішній секретар міської ради Роман Івасівка не знайшов спільної мови з Василем Пецюхом. Можливо, стебничани особливо й не побачили цих розбіжностей, тим більше, що це і не завжди було, але факт залишається фактом. Команда має працювати на одну мету, а якщо у її членів є різні погляди на розв’язання тієї чи іншої проблеми, до добра це не призведе.

Нинішній секретар міської ради теж має деякі шанси на те, аби стати міським головою. Зрештою, знайдуться й інші претенденти на булаву. Не всі реально оцінюють свої шанси, але ж гонір не дозволяє бачити очевидного.

Багато хто каже про так звану третю силу. Мовляв, колишні, до яких зараховують не лише Василя Пецюха, а й того ж Петра Старосольського, мають уступити дорогу молодшим, а, головне, інакшим.

Те, що мають керувати молодші, - справа очевидна. Молодий не заражений вірусом консерватизму. Він може опертися на досвід старших, але завжди шукатиме нові шляхи виходу з кризи, яких не бачать сиві, лисі й пузаті можновладці.

Але молодість ще не є перепусткою до влади. Не обов’язково третя сила, яка виступає і проти тих, і проти тих (у нашому випадку - проти Василя Пецюха і Петра Старосольського) є альтернативною до них. Тому найважливішим є, щоби ці люди були інакшими.

Для інакших влада не є метою і самоціллю. Вона не повинна стати для них засобом і методом збагачення. Погодьтеся, за великим рахунком не має значення, хто керує містом, - старий чи молодий, якщо він безбожно краде гроші із міського бюджету й спонукає підприємців давати йому хабарі.

Інакші, які здатні прийти до влади в Стебнику, мають бути морально чистими. Це не просто слова. Моральна чистота політикові чи господарникові потрібна не менше, ніж лікареві чи вчителеві.

Зрештою, інакші повинні бути фахівцями. Вони можуть не розбиратись у якійсь конкретній галузі міської господарки, але загальний фаховий підхід має дозволити їм знайти правильне розв’язання тієї чи іншої проблеми.

Звісно, не можна відкидати патріотизм і навіть націоналізм кандидата на міського голову. Але тут треба дивитись, аби цей чоловік справді був таким, а не дурив людей.

У нас доволі часто буває так, що люди спочатку оберуть міського голову, а потім клянуть його, бо він щось не так робить. Обирають, бо належать до тієї ж партії, що він, є його родичем чи сусідом. Часто буває так, що обіцяє здійснити якусь оборудку, якщо проголосують за нього.

Слід затямити, що передвиборчі обіцянки доволі часто не виконуються. І не тому, що в міського голови погана пам’ять, а тому, що він і не думав виконувати цю передвиборчу обіцянку - з причини, лише йому відомої.

Стебник - містечко маленьке, де майже всі всіх знають. Треба дати шанс не просто новим, а інакшим людям, які нестандартно мислять, вже чогось досягли на своєму життєвому і професійному шляху, втілити в реалії свої знання.

Слід також пам’ятати, що незабаром ми всі житимемо в умовах адміністративної реформи, коли Стебник може стати самостійним містом. Тут потрібне справді свіже вино, яке не можна вливати в старі міхи.

Зрештою, Стебник вже давно вартує на те, аби стати цивілізованим містом європейського рівня. Ті, хто тут іде до влади, часто дурять стебничан, а потім не відповідають за свою брехню. Схоже, є унікальний шанс повірити людині, яка не на словах, а на ділі зробить бодай крок у правильному напрямку.

 Анатолій ВЛАСЮК